23 березня 1918 року Українська Центральна Рада ухвалила рішення про використання української мови у діловодстві. Це був важливий крок у зміцненні національної ідентичності та розвитку української державності.
Після проголошення незалежності Української Народної Республіки перед керівництвом країни постало багато питань, пов’язаних із затвердження державних символів, встановленням міжнародних відносин, формуванням збройних сил та інших структур спрямованих на захист держави, врегулюванням земельних відносин, формуванням закладів культури, освіти тощо.
Рішення 23 березня заклало основу для впровадження української мови у сфері освіти культури та офіційного спілкування. Завдяки цьому українці отримали можливість навчатися, працювати та розвиватися рідною мовою.
17 січня 1918 року Центральна Рада УНР в Києві видала «Головні правила українського правопису», який був упорядкований у попередньому році. Його доповнена й упорядкована редакція «Найголовніші правила українського правопису» буле видана у 1921 році. Цей правопис отримав статус першого українського академічного правопису та став основою для складання всіх наступних правописів.
Тож, 23 березня 1918 року Центральна Рада оголосила українську мову мовою діловодства. Згодом була прийнята низка документів, відповідно до яких службовці мали обов’язково володіти українською мовою. Це був один з основних кроків щодо посилення ролі української мови в незалежній Україні.
Наступного дня Генеральний секретаріат Центральної Ради ухвалив Закон, в якому закріплювався виключний статус української мови в бізнесі.
Сьогодні ми продовжуємо розбудовувати освітній простір, де українська мова є невід’ємною частиною.
Детальніше тут
