Лихослів’я побутує в усіх народів і, безперечно, не сприймається як щось особливе. У міфах, приміром, лаються самі боги, а в іудаїзмі та ісламі до лайки не ставляться як до провини. Тільки в християнстві її поступово починають вважати найтяжчим гріхом. У багатьох народів ненормативна лексика не зачіпає сексуальної тематики. Але що вона означала, наприклад, для Рабле? Ця лексика, переходячи у літературу, позбавлялася сором’язливості низинної природи. Тобто викликала почуття якоїсь розкутості й волі, але не бруду.

Проте саме на перетині обсценної лексики, жаргону, сленгу, арго та подібних до них різновидів живих мовних формувань і стає можливим виникнення своєрідної “філософії імені”, коли назви речей у світі не претендують на свавільну істину й опис буття з метою його привласнення. Функція та цінність імені тоді не обмежуватиметься намаганням його співвіднесення з якоюсь конкретною ситуацією. Тоді, в процесі іменування, відбираються виважені центри нашого сприйняття, які не збігаються з осередками виключно логічного вираження думки. Слова такої мови, попри всю свою удавану недосконалість стосовно логічного випробування, стають виявами нашого людського погляду на світ.

Саме про це йшлося на кураторській годині 29 листопада 2017 року , яка проводилася для студентів 42 ЕЕЕ та 22сЕЕЕ старшим викладачем кафедри суспільно-гуманітарних наук Щербаковою Н. В.