Бабин Яр. Тут відбулося незабутнє за масштабами заздалегідь сплановане і прораховане до деталей вбивство мирних жителів – євреїв, українців, росіян, ромів, переважно похилого віку, жінок, дітей. Тут були віддані болісній смерті військовополонені, комуністи з сім’ями, гравці київського «Динамо», партизани, підпільники, моряки Дніпровської флотилії, православні священики, які відмовилися проголошувати в церквах молитви за здоров’я фюрера і рятували від розстрілу євреїв.
Протягом двох років жертв колонами вели до місця страти, тих хто просили про пощаду – по-звірячому били, вбивали. Людей розстрілювали на краю обриву або змушували спуститися вниз, лягти на трупи, а потім лежати не рухаючись.
У роки окупації Києва німецькими військовими Бабин Яр використовували як місце масових розстрілів. У вересні 1941 року окупаційна влада заарештувала дев’ять головних київських рабинів, наказавши оголосити громаді: «Після санобробки всі євреї і їх діти, як елітна нація, будуть відправлені в безпечні місця …». 28 вересня по всьому місту були розклеєні оголошення, щоб 29 вересня всі євреї до 8 години ранку зібралися на розі Мельникової і Доктерівської з документами і цінними речами, в разі непокори – розстріл.
У цей час всім київським двірникам наказали дезінформувати населення про намір окупаційної влади провести перепис, а згодом переселення євреїв. У призначеному місці німці влаштували пропускний пункт і канцелярію. Людей пропускали групами по 30-40 осіб, відбирали у них особисті речі, наказували роздягтися, а потім заганяли їх палицями на край яру глибиною 20-25 метрів і розстрілювали. Щоб заглушити постріли і не створити паніки серед очікують своєї долі євреїв, німці включали музику і запустили в небо літак, який кружляв над яром, проводжаючи мучеників в останню путь. Після заповнення рову 2-3 шарами тіл, їх засипали землею. За цілу добу фашисти не встигли розстріляти всіх прибулих на місце страти євреїв, тому, тих що залишилися, розмістили на час у військових гаражах. 29-30 вересня німці, під командуванням штандартенфюрера Пауля Блобеля, за участю Київського куреня української допоміжної поліції під командуванням П. Захвалинського вбили в Бабиному Яру 33 771 чоловік. Масові вбивства тривали до самого відходу фашистів з міста.
Очевидці страшного злочину свідчили про те, що німецькі фашисти у матерів відбирали немовлят і живими кидали в яр. Наймолодшій жертві трагедії було всього три дні: дитина народилася 26 вересня, а вже 29 вересня розділила трагічну долю своїх батьків. Найстаршій жертві, яка покоїться на дні обриву, було 103 роки.
Крім усього іншого, хворий фашистський розум придумав створення в Бабиному Яру миловарні, сировиною для якого повинні були послужити кістки розстріляних.
У серпні-вересні 1943 року, відступаючи з Києва, німці спробували приховати сліди своїх тяжких злочинів і частково знищили концтабір, розкопали і спалили за допомогою євреїв-в’язнів десятки тисяч тіл. Більш того, з Німеччини були привезені спеціальні машини, на яких перемелювалися кістки, а попіл від них розсіювався по всьому Бабиного Яру. Вночі 29 вересня 329 в’язнів-смертників організували повстання, яке закінчилося 311 смертями, врятувалися втечею тільки 18, вони і оприлюднили засекречені плани фашистів приховати сліди масових вбивств.
Згідно з матеріалами Нюрнберзького процесу масове вбивство у Бабиному Яру називалося “утилізацією золота”, оскільки з місця страти в Німеччину привозили мішки з золотом і коштовностями. За однією з версій, німці зовсім не намагалися замести сліди, коли почали відкопувати трупи і спалювати їх на відкритих печах, оскільки вони пишалися своєю «роботою», причина набагато глибша: як виявилося, перед стратою багато приречених ковтали прикраси, тому було вирішено провести ексгумацію , трупи спалити, а золу просіяти з метою наживи.
Більш того, на Нюрнберзькому процесі було озвучено реальне число загиблих в Бабиному Яру – 168 тисяч євреїв і понад 300 тисяч – військовополонених. Ці цифри підтвердив Міжнародний військовий трибунал.
Сьогодні та території Бабиного Яру встановлено кілька пам’ятників, хрести і каплиця, які безмовно нагадують нам про загальну трагедію, про невинні жертви, адже кожна людина, незалежно від віросповідання і національності має право на пам’ять!
За матеріалами інтернет-ресурсу
