У серпні, на Успіння Пресвятої Богородиці, Києво-Печерській лаврі виповнилося 975 років з моменту її заснування. Києво-Печерську лавру заснували у 1051 році преподобні Антоній і Феодосій Печерські. Вона стала першим великим осередком чернечої традиції на українських землях та одним із найдавніших постійних духовних центрів Європи.
28 червня 2026 р. Президент України видав Указ № 560/2026 «Про відзначення 975-річчя заснування Києво-Печерської лаври та підготовку до її 1000-річчя», у якому визначено комплексний підхід щодо вшанування, популяризації, захисту та збереження національної святині світового значення.
Історія Лаври розпочалася 1051 р., коли чернець Антоній (уродженець Любеча), повернувшись зі Святої гори Афон, оселився в печері на одному з київських пагорбів поблизу князівської резиденції Берестове. Незабаром до нього почали приходити учні. Коли число братії зросло, князь Ізяслав подарував ченцям гору над печерами, де звели першу дерев’яну церкву. Організаторський талант преподобного Феодосія, який увів у монастирі суворий студійський статут, перетворив невелику громаду на впорядковану обитель, що вже в XI ст. стала одним з найавторитетніших духовних центрів не тільки Київської Русі, а й усього християнського світу Східної Європи. Про її тогочасну значущість свідчить найдавніше літописне джерело – «Повість минулих літ»: «І став монастир Печерський славний по всіх землях…».
Статус лаври — головного, найбільшого монастиря — обитель здобула не одразу, у XII ст. За поширеною версією, надання цього титулу пов’язують з 1159 р. і князем Андрієм Боголюбським, сином Юрія Долгорукого. Тоді монастир домігся виходу з-під прямої опіки Константинопольського патріарха.
Від самого початку історія Лаври була нерозривно пов’язана з розвитком Української державності: тут знаходили підтримку київські князі, сюди зверталися за духовною порадою державні діячі, а в монастирських стінах формувалися моральні орієнтири тогочасного суспільства.
Одним з найважливіших джерел з історії Києва й дотепер є збірка житій подвижників обителі — «Києво-Печерський патерик», укладений у XIII столітті. Його основу становили листування і твори ченців Симона та Полікарпа, які також спиралися на літописні перекази Нестора Літописця.
На початку XVII ст. в монастирі запрацювала друкарня, яка невдовзі стала одним з провідних видавничих центрів Східної Європи: її книги вирізнялися вишуканими гравюрами й високою поліграфічною культурою, а вплив поширювався далеко за межі українських земель.
Мистецтвознавець Дмитро Антонович називав Лавру «найвидатнішою пам’яткою українського монументального мистецтва». І така оцінка залишається справедливою донині. Архітектурний ансамбль, що формувався майже дев’ять століть, поєднав пам’ятки княжої доби, українського бароко та класицизму: Успенський собор, Троїцьку надбрамну церкву, Велику лаврську дзвіницю, Ближні й Дальні печери, монастирські мури та десятки корпусів. Кожна історична епоха залишила тут власний слід, перетворивши монастир на неповторний комплекс, у якому органічно поєдналися архітектура, природний ландшафт і духовна традиція.
Міжнародним визнанням виняткового історичного та культурного значення обителі стало внесення Києво-Печерської лаври разом із Софійським собором до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в 1990 р. У рішенні Комітету всесвітньої спадщини наголошено, що ансамбль Лаври має непересічну універсальну цінність і справив визначний вплив на розвиток архітектури та православної культури Східної Європи. Це стало засвідченням того, що Києво-Печерська лавра є не лише національною святинею України, а й невіддільною частиною світової культурної спадщини.
Попри російську агресію та пошкодження святині внаслідок обстрілів, Києво-Печерська лавра залишається символом незламності української історії, віри та національної спадщини.
Бережімо своє коріння, захищаймо свою спадщину і віримо в нашу спільну Перемогу!
Детальніше ТУТ
Сайт Києво-Печерської Лаври https://kplavra.kyiv.ua/
