29 квітня 2026 р. викладачі кафедри суспільно-гуманітарних наук взяли участь у дискусійній панелі «Гендерна стратегія МОН і мовна практика: де місце фемінітивів в університеті?», що проводилася на базі Київського столичного університету імені Бориса Грінченка. Захід проводився у змішаному форматі, тож і науково-педагогічні працівники мали змогу доєднатись і онлайн на платформі ZOOM, і офлайн у конференц-залі бібліотеки закладу вищої освіти.
Предмет обговорення означила на початку зустрічі модераторка, проректорка з науково-
педагогічної роботи та інноваційного розвитку Алла ШЛАПАК. Вона навела два пункти плану заходів на 2025-2027 роки з реалізації Стратегії впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року. Ці пункти стосуються не лише використання форм жіночого роду поряд із чоловічими відповідниками для позначення осіб різної статі, а й можливостей застосування фемінітивів у діловодстві, що має враховувати юридичний аспект.
Спікерами на дискусійній панелі виступили державний експерт експертної групи з питань 
інклюзивного навчання, спеціальної освіти та безбар’єрності при МОН Вікторія САЦЮК; завідувач кафедри української мови Київського столичного університету імені Бориса
Грінченка, д.філол.н., професор Михайло ВІНТОНІВ та медіаексперт, редактор Отар ДОВЖЕНКО. Присутні. Таким чином, мали змогу почути і позицію МОН щодо гендерних політик, зокрема мовних, і простежити історію формування й трансформації фемінітивів в українському соціумі в мовознавчому аспекті; і поглянути на питання лексики на означення професій та роду діяльності з погляду соціальних стереотипів та світоглядних аспектів. Було також озвучено результати попереднього опитування як здобувачів університету-організатора зустрічі, так і учасників заходу щодо готовості вживати фемінітиви у професійній сфері.
Тема викликала жваву дискусію як наживо в аудиторії, так і в онлайн-просторі, що свідчить про небайдужість академічної спільноти до сучасних культурних процесів. Але в підсумку учасники заходу прийшли до усвідомлення, що недостатньо лише готовності змінюватись – ці процеси потребують глибокого наукового вивчення й обґрунтування та закріплення на законодавчому рівні для уникнення неоднозначності у діловій сфері та міжвідомчих непорозумінь.
