27 січня весь світ вшановує День пам’яті жертв Голокосту.
Голокост з давньогрецької перекладається як «всеспалення», а євреї також називають Шоа (з івриту – лихо, катастрофа). У ширшому розумінні, голокост – систематичне гоніння і знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих.
У вироках Нюрнберзького трибуналу вказано, що жертвами Голокосту є 6 мільйонів євреїв у Європі, із них – 1,5 мільйона дітей. Однак і це число є умовне, адже повного поіменного списку жертв немає, бо до кінця війни нацисти знищували табори смерті і навіть їхні сліди. Крім того, часто єврейські громади знищувались цілком, і не залишалося ані рідних та близьких, ані друзів, які могли б повідомити імена загиблих.
У 1933 – 1945 роках нацистами було створено приблизно 5 тисяч концентраційних таборів в Німеччині й в окупованій ними Європі. На Україні, під час окупації, нацисти розгорнули широку мережу гетто, а згодом почали масово розстрілювати єврейське населення – майже біля кожного невеликого міста та села розташовані яри, куди зганяли та розстрілювали чоловіків, жінок і дітей.
1 листопада 2005 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію № 60/7 «Пам’ять про Голокост», що проголосила 27 січня Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту та закликала інші держави зробити все можливе, щоб наступні покоління пам’ятали цю жахливу трагедію та запобігли в майбутньому будь-яким актам геноциду. Україна приєдналася до цього документу та з 2012 року вшановує жертв трагедії разом зі всім світом на державному рівні.
