|
Учитель – человек, который может делать трудные вещи легкими Ральф Эмерсон |
Оленич Петро Степанович народився 11.06.1932 року на Лемківщині в Польщі, Краківське воєводство.
Під час виселення українців з етнічних земель з Польщі до УРСР у 1945 році родина перебралась до Донецької області, де у 1951р. закінчив середню школу с. Новоселівка Перша Авдіївського району.
У 1951р. вступив до Таганрогзького інституту механізації і електрифікації сільського господарства, у 1952р. – переводом зарахований на 2 курс МІМСГ, який успішно закінчив у 1956р. за фахом інженер-електрик.
У 1956р. за розподілом був направлений черговим інженером ТП 35/10 кВ Лежине Запорізького управління «Сільенерго».
У 1956-1961 рр. – асистент кафедри ЗЕСГ.
У 1961-1966 рр. – головний енергетик заводу «Гідромаш», а 1966-1972рр. – директор Радіоательє.
З 1972р. по 2013р. – ст. викладач кафедри теоретичної і загальної електротехніки.
У 1985-2003 рр. займав посаду заступника декана факультету ЕСГ з навчальної роботи.
Загальний стаж науково-педагогічної роботи 46 років. Викладав дисципліни: електротехніка і електричні виміри, теоретичні основи електротехніки. Виконував науково-методичну роботу на кафедрі. Самовіддана праця Петра Степановича багато разів була відзначена почесними грамотами керівництва нашого вишу.
Випускники і колеги запам’ятали Петра Степановича як толерантного, врівноваженого, сповненого любові і терпіння до студентів викладача. Петро Степанович, як ніхто, знає, що «Гуманність і творчість – два крила педагога!»
Чураков Анатолій Якович народився 03.07.1933 року в с. Овсяники, Зуєвського району, Кіровської області, РССР.
У 1949р. у м. Слободське закінчив 8 класів школи, а у 1951р. – Залізничне училище №1 м. Кірова. До 1953 р. за розподілом працював у залізничному депо м. Коврова Владимирської області.
З 1953 по 1956 рік служив в лавах Радянської Армії. Механік по радіо і радіотехнічним засобам винищувальної авіації ППО.
Після демобілізації Анатолію Яковичу вдалося поєднати роботу електриком на макаронно-кондитерській фабриці з отриманням освіти: закінчив 9-11 клас школи в м. Слободське і 3 курси Всесоюзного заочного енергетичного інституту (Кіровський філіал). У 1961р. перевівся на стаціонар Челябінського політехнічного інституту, який закінчив у 1964 році за спеціальністю «Автоматика і телемеханіка».
У 1964р. призначений директором філіалу Челябінського політехнічного інституту у м. Міас Челябінської області.
У 1968р. вступив до аспірантури Московського авіаційного інституту, а в 1971 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня к.т.н.
З 1971 по 1978 рр. – доцент кафедри автоматики і телемеханіки ЧПІ. У 1973р. отримав звання доцента.
У 1978 році за конкурсом обраний доцентом кафедри електропостачання сільського господарства МІМСГ. З 1980р. – доцент кафедри ЗЕСГ, у 1982 – 2005 рр. – доцент кафедри ТЗЕ.
У 1986 -1992 рр.- завідувач кафедри ТЗЕ, з 1992-1993 рр. – завідувач кафедри АСВ. Протягом трьох років (1985-1988 рр.) працював заступником декана факультету ЕСГ з наукової роботи, керував роботою студентського конструкторського бюро.
З 2005р. – доцент кафедри «Нарисна геометрія» ТДАТА.
З 3010 по 2015 рр. – доцент кафедри інформатики і кібернетики факультету «Математика і інформатика» МДПУ імені Богдана Хмельницького.
Загальний стаж науково-педагогічної роботи 54 роки.
Є автором понад 100 наукових публікацій, в т.ч. 4 навчальних посібників з грифом МОН, близько 40 авторських свідоцтв і патентів на винаходи та корисні моделі.
Академік Української Міжнародної академії оригінальних ідей, Української академії актуальних досліджень і новітніх технологій. Нагороджений бронзовою медаллю ВДНГ за розробку пристрою діагностики стану ізоляції електричних машин, медаллю ВАСГНІЛ за розробку пристрою «Зважування зерна в потоці».
«Бути людиною в усьому і завжди» – ось основний принцип життя Анатолія Яковича, який зробив його людиною з великої літери.
Карпова Олександра Петрівна народилась 15.03.1939 р. у с. Матвіївка Веселовського району Запорізької області. У 1956р. закінчила Мелітопольську СШ№6, у 1961 році – Мелітопольський інститут механізації сільського господарства. За фахом інженер-електрик.
Запорукою успішної викладацької діяльності Олександри Петрівни став безцінний досвід, отриманий на виробництві: у 1961-1965 рр. – старший інженер Запорізького облміжколгосппроекту у м. Мелітополь, інженер-електрик планово-виробничого відділу Мелітопольського МЦУ-400.
Після відновлення факультету електрифікації у складі МІМСГ була запрошена на посаду асистента кафедри «Електротехніка». Навчалась у заочній аспірантурі Української сільськогосподарської академії (м. Київ). У 1981 році захистила кандидатську дисертацію на тему «Дослідження впливу технічних і технологічних факторів на електроспоживання при дороблюванні зерна на півдні УССР».
З 1980 р. – асистент, з 1983 по 2012 рр. – доцент кафедри автоматизованого електроприводу.
Загальний стаж науково-педагогічної роботи 47 років. Викладала дисципліни: електропривод і застосування електричної енергії, основи електроприводу.
Є автором понад 40 наукових публікацій, в т.ч. 10 методичних посібників та 3 навчально-методичних розробок.
Нагороджена знаком «Відмінник освіти України».
З вдячністю випускники і колеги згадують Олександру Петрівну як людину з глибокими професійними знаннями і високими загальнолюдськими цінностями.
Зайцев Борис Васильович народився 12.04.1940 року у с. Кейзес Сидельниківського району Омської області у сім’ї ветеринарного фельдшера. У 1957р. закінчив із срібною медаллю школу, а у 1962р. – Омський сільськогосподарський інститут за фахом інженер-механік.
Після закінчення вишу за розподілом працював асистентом кафедри «Електротехніка і електротехнології сільського господарства» факультету механізації ОСІ. У 1965 році вступив до очної аспірантури Челябінського інституту механізації і електрифікації сільського господарства на кафедру «Застосування електричної енергії в сільському господарстві». По закінченні навчання у 1968р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук за спеціальністю «Електрифікація сільського господарства». Тема роботи «Дослідження процесу очищення пшениці від головеневих мішечків в барабаннім сепараторі зі збільшеною зоною електричного поля».
В 1968 році був направлений Міністерством сільського господарства ССР на роботу до МІМСГ. Працював доцентом кафедри «Застосування електроенергії у сільському господарстві», після її реорганізації у 1979р. і аж до 2013р. – доцентом кафедри автоматизованого електроприводу. Викладав дисципліни: монтаж електрообладнання, ремонт і експлуатація електрообладнання, електропривод і застосування електричної енергії, автоматизований електропривод.
З січня 1973р. працював заступником декана, а протягом 1984 – 1999рр. – деканом факультету електрифікації сільського господарства.
Загальний стаж науково-педагогічної роботи 51 рік. Відмінник освіти України, Відмінник аграрної освіти України, почесний викладач ТДАТУ.
Є автором понад 50 наукових публікацій, в т.ч. 1 підручника та 4 патентів.
«Тільки робота, робота і робота…» – життєве кредо Зайцева Б.В. Не дивлячись на тривіальність саме завдяки цьому принципу Борис Васильович заслужив глибоку повагу і любов студентів і колег.
Жарков Віктор Якович народився 17.07.1946 р. у м. Мелітополі в родині робітників.
Після закінчення у 1964р. СШ №19 продовжив навчання на факультеті електрифікації сільського господарства МІМСГу, і у 1969 році отримав диплом з відзнакою інженера-електрика сільського господарства.
З 1969-1972рр. працює викладачем спеціальних дисциплін у Хорольському технікумі механізації сільського господарства, згідно з державним розподілом.
З 1972 по 1973 рр. – слухач педагогічного факультету Московського інституту інженерів сільськогосподарського виробництва.
З 1973р. – асистент кафедри Електропостачання сільського господарства МІМСГ.
З 1976 по 1980 рр. – аспірант Московського інституту інженерів сільськогосподарського виробництва, де у 1980 р. захистив дисертацію кандидата технічних наук за темою «Спрощені засоби телесигналізації в сільських мережах 6-10 кВ».
У 1981-1985рр. – старший викладач, а потім доцент кафедри «Застосування електроенергії в сільському господарстві».
У 1985 р. Віктору Яковичу присвоєно вчене звання доцента.
Протягом 5-ти років, у 1985-1990 рр. виконував обов’язки завідувача кафедри «Електропостачання сільського господарства».
З 1991 по 1996 рр. – доцент кафедри ЕСГ, з 2000 по 2012 рр. – доцент кафедри АЕП, з 2012 по 2014 рр. – доцент кафедри електротехнології.
З 2005р. – завідувач науково-дослідної лабораторії «Використання нетрадиційних джерел енергії».
З 1981 по 1991 роки Віктор Якович – незмінний голова ради Всесоюзного товариства винахідників та раціоналізаторів (ВТВР) інституту, а потім академії, член міської ради ВТВР.
Загальний стаж науково-педагогічної роботи 49 років. Є автором більше 200 наукових статей, з них близько 90 надруковані в співавторстві із студентами, автор понад 100 винаходів, захищених авторськими свідоцтвами СРСР і патентами України.
За вагомий особистий внесок у розвиток обдарованої молоді, Жарков В. Я. неодноразово нагороджений грамотами Мелітопольської міської ради, Управління освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації, Міністерства освіти і науки України, дипломант Міжнародного освітнього проекту SPARE.
Нагороджений почесним знаком “Изобретатель СССР”, Бронзовою та Срібною медалями Виставки досягнень народного господарства СРСР.
Сьогодні, як і завжди, Віктор Якович залишається життєрадісним, сповненим енергії і ідей. Людиною-генератором ідей він залишається в наших серцях і пам’яті.
Катюха Анатолій Андрійович народився 30.03.1947р. у м. Запоріжжя. У 1953р. родина Анатолія Андрійовича перебралась до Донбасу на повоєнну відбудову регіону, де у 1962р. він закінчив неповну середню школу, а у 1966р. – з відзнакою Донецький технікум промислової автоматики за спеціальністю «Експлуатація автоматичних пристроїв і телевізійних установок в гірській промисловості».
У 1966-1968 рр. працював помічником головного енергетика шахти «Україна» тресту «Селидіввугілля».
З 1968 по 1970 рік служив в лавах Радянської Армії. Спеціаліст II класу по радіообладнанню літаків-винищувачів.
У 1975 році з відзнакою закінчив Мелітопольський інститут механізації сільського господарства за спеціальністю інженер-електрик. Був Ленінським стипендіатом.
Протягом 1975-1979 рр. працював асистентом кафедри ЗЕСГ МІМСГ.
У період з 1970 по 1979 рр. – активний учасник студентських будівних загонів (5 разів), де займав керівні посади: командира лінійного студентського будівельного загону, комісару зонального СБЗ, інструктора ЦК ЛКСМУ по роботі зі студентами на місцях дислокації СБЗ.
У 1979 році вступив до аспірантури Московського інституту інженерів сільськогосподарського виробництва ім. В.П.Горячкіна на кафедру автоматизованого електроприводу.
З поверненням до МІМСГ з 1983р. працював асистентом, з 1984р. – ст. викладачем, з 1992р. – в.о. доцента, а з 1994р. – доцентом кафедри автоматизованого електроприводу.
У 1994 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Регульований електропривод пристрою дозування хімреагентів при обробці стеблових кормів в потоці» в Харківському технічному університеті сільського господарства ім. П.Василенка.
У 1999р. обраний на посаду завідувача кафедри АЕП, яку очолював до 2009р.
З 2009р. – доцент кафедри АЕП, з 2012 по 2014 рр. – доцент кафедри електротехнології.
Загальний стаж науково-педагогічної роботи 44 роки. Викладав дисципліни: електричні машини, основи електроприводу.
Є автором понад 70 науково-методичних публікацій і статей. Відмінник аграрної освіти і науки II і III ступенів, нагороджений медаллю «Изобретатель СССР», грамотою Міністерства агропромислової політики України.
Анатолія Андрійовича колеги і студенти пам’ятають як вимогливого і справедливого викладача, безмежно відданого улюбленій справі. Протягом усього трудового шляху Він підтверджував життєве кредо: «Щоб мати право вчити інших, потрібно постійно вчитися самому».