Вероніка Черняхівська – зрубана гілка славетного роду
«Я впевнена, зі мною нічого поганого в житті не станеться…» Так писала в щоденнику за 1917 рік Вероніка Черняхівська, яку в 1938-му стратили як ворога народу. Вероніка Черняхівська. Панна Рона. Донька відомої письменниці Людмили Старицької-Черняхівської, онука корифея українського театру Михайла Старицького. Рона, як її називали в родині, з’явилася на світ 25 квітня 1900 року. Відтоді минуло 120 років, та доля цієї жінки ятрить серце й досі. Тонка і незвичайна, мрійлива й романтична красуня, талановита поетеса й перекладачка. Її талант типовий для української інтелігенції початку двадцятого століття, розчавленої в тридцяті роки тоталітарним маховиком. В. Черняхівська застала діда в живих і спілкувалася з ним до чотирьох років. Також у дитинстві спостерігала М. Лисенка, Лесю Українку, М. Грушевського, Б. Грінченка, В. Самійленка, М. Коцюбинського, І. Франка. 1 червня 1918 закінчила із золотою медаллю Другу українську гімназію імені Кирило-Мефодіївського братства. Здобула фах інженера-економіста в Київському інституті народного господарства. Навчалася на курсах іноземних мов. Місяць служила при канцелярії Директорії – перекладала українською мовою статті із закордонних газет, потім працювала при військовому шпиталі, допомагаючи хворим у тифозному бараці. 1920 вона протягом кількох місяців працювала у Всенародній бібліотеці. Потім до 1922 заробляла на життя літературною, перекладацькою роботою. У 1922 вступила до АRA (American Relief Administration) конторницею на видачі посилок і прослужила там до весни 1923 разом з іншими співробітниками вступила до Спілки радторгслужбовців. Після ліквідації АRА В. Черняхівська за допомогою біржі праці влаштувалася діловодомдрукаркою до агентства Наркомзапросів, а після закриття цієї установи короткий час працювала у Торгпромінбюро, звідки її, як стажерку, було відряджено до Держторгу. 1926 удвох з батьком, професором медицини, від Наркомату охорони здоров’я, де працювала референтом-перекладачем, їздила у відрядження до Німеччини. 1928 вступила вільною слухачкою до Берлінського університету, багато подорожувала країнами Європи. Наприкінці весни 1929 повернулася у Київ. Восени 1929 В. Черняхівську заарештували та звинуватили в причетності до «справи СВУ». Через кілька місяців її випустили, натомість посадили батька та матір. Удруге її заарештували 8 січня 1938. Її звинуватили в шпигунстві на користь Німеччини. В Лук’янівській в’язниці збожеволіла. Життя Вероніки Черняхівської було обірвано 22 вересня 1938 року. Її розстріляли через 9 місяців після арешту в Києві, у Лук’янівській тюрмі НКВС, про що свідчать документи з кримінальної справи. Місце її поховання
невідоме. Проте від батьків В. Черняхівської приховали правду: повідомили, що їхню доньку заслано до Сибіру. Інші родичі про розстріл В. Черняхівської також не довідалися. Про трагічну долю Вероніки Олександрівни Черняхівської дізналися лише 1990 року, коли на запит Музею видатних діячів української культури була видана довідка КДБ УРСР про її реабілітацію. Вероніка Черняхівська, ставши жертвою сталінського режиму, є серед перекладачів, які належать до епохи «розстріляного відродження». В. Черняхівська писала ліричну поезію. Створила поему для дітей “Кап і Крап. Мандрівка двох крапельок води” – віртуозну за формою, зміною ритму і розміру, нестримною фантазією. Вірші друкувалися в альманах «Гроно» та «Вихрь революции». Знала давньогрецьку, латинську, російську, французьку, німецьку, англійську мови. Крім медичних праць, переклала українською мовою й опублікувала: роман Джека Лондона «Місячна долина» (1927, перевидано 1971 року), «Прорість» («Жерміналь») Еміля Золя, «Олівер Твіст» Чарльза Діккенса (1929, перевидано 1963 і 1993 року); також перекладала з німецької Франца Верфеля і французької Андре Спіра.
