Народився Юрій Йосипович Тютюнник 20 квітня 1891 року в Будищі, на Звенигородщині, в багатодітній селянській родині. За документами він доводився онуком (по сестрі Ярині) Т.Г. Шевченку.
Після захоплення Києва більшовиками у лютому 1918 року розгорнув Звенигородський кіш і став отаманом Вільного Козацтва, загони якого вже у травні налічували до 25 тисяч озброєних партизанів. До травня 1918 року частини Тютюнника контролювали великі території Київщини і Херсонщини. Влітку і восени повстанці під командуванням Тютюнника вели бої з німцями і гетьманцями, а сам Юрко Тютюнник став одним з організаторів Звенигородсько-Таращанського повстання.
Юрко Тютюнник вірив у краще майбутнє України і боровся за життєздатність української нації й української ідеї. Саме він став ініціатором Першого зимового походу Армії УНР взимку 1919 – 1920 років. Очолений Тютюнником Другий зимовий похід став трагічною і водночас героїчною сторінкою історії, коли останні з борців за УНР зробили безперервний рейд, дійшовши майже до Києва. За життя Юрію Тютюннику не менше трьох разів виносили смертний вирок. Спочатку у 1918 році князем Долгоруковим, а у 1919-му – Директорією. Останній смертний вирок було винесено 3 грудня 1929 року колегією Об’єднаного державного політичного управління, якого уникнути не вдалося. Свинцеву крапку в житті повстанського генерала було поставлено 20 жовтня 1930 року. Реабілітований 28 листопада 1997 року постановою Генеральної прокуратури України.
Ім’ям Юрка Тютюнника названо вулицю у Звенигородці та рідному селі. Там же встановлено пам’ятний знак.
