Василь Семенович Стефаник
«Першим українським новелістом», «володарем селянських душ», «великим майстром слова», «володарем тяжкого слова», «сільським філософом» називають В.Стефаника.
Василь Семенович Стефаник – яскравий представник Покутської трійці (умовне об’єднання українських письменників Василя Стефаника, Леся Мартовича та Марка Черемшини). Назва походить від регіону (усі були з Покуття). Завдяки постійній та плідній співпраці молоді письменники пройшли так звану Франкову школу. Саме І. Я. Франко брав активну участь у становленні та формуванні таланту В. Стефаника, Л. Мартовича та М. Черемшини.
Новаторство Василя Стефаника полягає у тому, що він є творцем психологічної новели. Отже, сюжетні лінії виокремлюються не внаслідок розвитку зовнішніх подій, а через зміну почувань та переживань. У творах письменника немає авторських роз’яснень та тлумачень; вони побудовані на монологах та діалогах. Письменник прагнув, щоб кожне слово у його новелах звучало, як згусток людського болю, повноголосо, що також дає змогу провести паралель із народними піснями.
1 період творчості ( 1897 – 1901)
1899 – збірка новел «Синя книжечка».
1900 – збірка новел «Камінний хрест».
1901 – збірка новел «Дорога».
2 період творчості ( 1916 – 1933)
1916 – новели «Диточа пригода», «Вона- земля», «Марія».
1926 – збірка «Земля».
1927 – 1933 – написав більше 10 новел, переважно автобіографічних.
За інформацією к.філол.н., доц. Адамович Анастасіі
