29 вересня 2021 р. – 80-ті роковини від початку масових розстрілів, здійснених гітлерівцями у Бабиному Яру, на південно-західній околиці Києва. Жертвами фашистів стали мирні жителі, переважно євреї та цигани – за національною приналежністю, українські націоналісти, радянські військовополонені, активісти, підпільники та ін. Кількість загиблих, вказана у різних джерелах, коливається від 70 000 до 150 000 осіб.
Незважаючи на віддаленість у часі, ця трагедія й досі жахає своєю масштабністю і жорстокістю. Першими 27 вересня 1941 р. розстріляли пацієнтів психічної лікарні, розташованої поблизу Яру. А 29 вересня 1941 р. було звелено євреям зібратися в певному місці, прихопивши теплі речі, документи, гроші, інші цінності. Розстріли тривали 5 днів. Майже ніхто не повернувся звідти живим.
Довгий час через брак свідчень трагедія замовчувалась, але знайдені документи, збережені кимось речі загиблих, зрештою, родова пам’ять, відновлена нащадками жертв терору дозволили сьогодні заговорити про неї на повний голос.
Такою спробою висловити пережите, наболіле, заговорити замість мертвих є збірка української поетеси М. Кіяновської «Бабин Яр. Голосами», яка у 2020 р. була відзначена найпрестижнішою в Україні Шевченківською премією. М. Кіяновська зізнається, що багатьох фактів, які були відтворені в поезіях, вона не знала, не переглядала архівні документи, але відчула весь людський біль, перебуваючи на місці трагедії, переглядаючи окремі людські історії. Тож у книзі «Бабин Яр. Голосами», за її зізнанням, дуже багато збігів і випадковостей, адже це було «зафіксовано підсвідомо». Тепер вона є «голосом» мертвих, носієм їхньої пам’яті, яка з «чужої» стала «своєю», виразником їхнього болю, який у сучасності нагадує про минулу трагедію та її жертв:
а тепер кажу вас один єврей написав «Голокост» після Голокосту я тільки зараз можу про це сказати тільки зараз можу про це сказати <… > тільки зараз можу про це сказати бо тільки зараз можу про це сказати свідчу
***
я все ж таки це промовлю я все ж таки це прийму
сказавши і не сказавши неначе ввійду у море
і я заридав нелюдськи та був прикусив язик
а зараз я це промовлю
У книзі М. Кіяновської «Бабин Яр. Голосами» історичні події «оживлюються», розкриваючись у конкретних історіях і спогадах очевидців. «Чужа» пам’ять та «чужа» історія стають «своїми», частиною колективної пам’яті українців, перетворюються на трагедію не лише єврейського чи українського народу, а людства в цілому. І дуже знаковим є той факт, що одразу після нагородження, коли треба було оприлюднювати істину, поетеса на кілька місяців втратила голос. Тепер роковини трагедії є приводом згадати померлих, а пам’ятаючи про ці розстріли та їхні наслідки для багатьох сімей – запобігти її повторенню.
Інформацію підготувала доцент Землянська А.В.
