9 вересня 1769 року у Полтаві народився Іван Котляревський, письменник, поет, драматург, громадський діяч, основоположник сучасної української літератури.
«Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди,
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!» – присвятив «На вічну пам’ять Котляревському» Тарас Шевченко.
Ім’я Івана Петровича Котляревського викликає у кожного низку асоціацій: безсмертний парубок Еней, і незабутня Наталка Полтавка – героїня однойменної п’єси, що стала, за визначенням І. Карпенка-Карого, праматір’ю українського театру.
Поет, драматург, громадський діяч, основоположник сучасної української літератури Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня 1769 року на околиці міста Полтави у родині дрібного чиновника-канцеляриста міського магістрату, дворянина за соціальним станом. Мати письменника, Параска Жуковська, походила із сім’ї козака Решетилівської сотні. Родина була небагатою. Іноді малому Іванку доводилося вдовольнятися шматком хліба й ходити босим, але весела вдача допомагала переносити домашні нестатки.
Письменник у дев’ять років навчався в духовній семінарії в Полтаві, яку так і не закінчив – духовна кар’єра його не приваблювала. Тоді ж почав писати вірші, публікувався в сатиричному альманаху «Полтавська муха». Працював канцеляристом, вчителював у поміщицьких родинах. Водночас активно цікавився українським фольклором: вивчав життя простого люду, його звичаї та обряди, записував народні пісні.
З 1796 року перебував на військовій службі у Сіверському карабінерському полку. У 1812 році, під час походу Наполеона I Бонапарта на Росію, Іван Котляревський, отримавши наказ від імператора, сформував у містечку Горошині Хорольського повіту на Полтавщині 5-й український козацький полк (за умови, що полк буде збережено після закінчення війни як постійне козацьке військо), за що отримав військовий чин майора.
Йому судилося стати визначним українським письменником, який вперше в Україні через свої твори заговорив з українцями рідною мовою, започаткувавши нову добу в українській літературі. Літературний доробок письменника за обсягом невеликий. Це поема «Енеїда», драма «Наталка Полтавка» і водевіль «Москаль-чарівник». Історичне значення п’єс в тому, що вони написані «живою» розмовною мовою.
З великою пошаною і любов’ю згадуємо ім’я Котляревського, «ім’я людини теплого серця і гострого розуму, людини, що вдихнула душу живу в напівсонне тоді українське письменство» (М. Рильський). Історичне значення п’єс в тому, що вони започаткували нову українську драматургію, написану «живою» розмовною мовою, побудовану на засадах народності.
