8 січня 1935 року народився видатний український поет-“шістдесятник”, палкий патріот та борець за правду Василь СИМОНЕНКО. В цьому році йому би виповнилось 90 років.
Літературознавці називали його «поетом без каменю за душею» а есеїст, правозахисник Євген Сверстюк писав, що він належить до тих людей, чиї біографії треба вивчати як частину історії України.
У 1965 року Василя Симоненка висунули на Шевченківську премію, проте отримав її поет лише через 30 років, уже в Незалежній Україні, посмертно. Його недарма називали літературним бунтарем: він не терпів несправедливості, прагнув не тільки свободи, але й визнання України самобутньою державою. Поет горів для українського народу, і полум’я його творчості осяяло мільйони сердець!
Його творчість стала голосом цілого покоління, символом боротьби за правду, свободу та національну ідентичність. Поезія Симоненка пронизана щирістю, філософською глибиною та любов’ю до України. Серед його найвідоміших творів: «Ти знаєш, що ти — людина?» «Задивляюсь у твої зіниці» «Лебеді материнства». Його вірші — це поєднання ніжності та сили, спрямованої на боротьбу з несправедливістю.
Симоненко не боявся говорити про те, що хвилювало суспільство. Його творчість неодноразово піддавалась цензурі, але вона залишилась у серцях людей. Хоча Василь Симоненко пішов з життя у віці лише 28 років, його внесок в українську літературу є неоціненним. Поетика Симоненка вплинула на розвиток шістдесятництва та залишила слід у боротьбі за збереження української культури.
Україно, п’ю твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю –
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю!
Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір’ю побуть на самоті.
Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи – все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.
![]() |