21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови. Це свято досить молоде. Воно було запроваджено у листопаді 1999 року згідно тридцятої сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності. Історія свята, на жаль, має трагічний початок.
21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської, мови. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови. А починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначаємо і ми, українці.
Мова є душею нації, її генетичним кодом, у її глибинах народилося багато з того, чим може пишатися наш народ. Як море починається з річки, так українське слово – з писемності. Наше слово набирало сили на пергаментах Нестора-Літописця, шліфувалося у творах Григорія Сковороди, Івана Мазепи, поглиблювалось під пером Івана Котляревського, особливо Тараса Шевченка, удосконалювалося пізніше Іваном Нечуєм-Левицьким, Панасом Мирним, Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою та багатьма іншими видатними українцями.
Міжнародний день рідної мови покликаний показати важливість та підтримати самобутність кожної окремої мови світу та нагадує про право кожного розмовляти рідною мовою у своїй країні.
Адже недаремно кажуть, що без мови нація помирає, тому що в ній міститься культура та історія цілої держави.
🩵
Мова – то серце народу: гине мова – гине народ. Іван Огієнко
🩵“Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію”. Леся Українка.
Тож ми, українці, мусимо шанувати рідне слово,
любити свою рідну мову й вивчати її протягом усього життя.
