13 квітня народився Олесь Терентійович Гончар – український письменник, громадський діяч, літературний критик, Герой України.

🔸Олесь Терентійович Гончар (при народженні – Олександр Терентійович Біличенко) народився 3 квітня 1918 року у робітничому селищі Ломівка на околиці Катеринослава (нині Дніпро) в селянській родині. У 1921 році матір Олександра померла, хлопець переїхав до батьків матері в село Суха на Полтавщину.
🔸 У долі письменника відбилася доля країни. Митець і його слово пройшли великі випробування. Кожен життєвий етап Олеся Гончара припав з вирішальним етапом у долі країни.
🔸 У 8 років Сашко пішов до Сухівської трудової школи де його записали під прізвищем, що належало материнській рідні ‒ Гончар. У 1933 році підлітком влаштувався кореспондентом районної газети, яка згодом направила його до харківського технікуму журналістики. Після закінчення працював учителем у селі Мануйлівка, згодом ‒ в обласній молодіжній газеті «Ленінська зміна».

   🔸Добровольцем, у складі студентського батальйону, пішов на фронт Другої світової війни у 1941 року. Попав у полон, звідки втік у 1943 році і повернувся захищати свою Батьківщину у складі Червоної Армії.Отримав два поранення, був нагороджений орденами «Слави» і «Червоної Зірки», трьома медалями «За відвагу», медаллю «За оборону Києва».

   🔸У грудні 1945-го демобілізувався з армії, оселився у старшої сестри в тодішньому Дніпропетровську (нині – Дніпро), почав літературну роботу. Відновив навчання на філологічному факультеті Дніпропетровського університету.

  🔸 Перша книжка «Альпи» із трилогії «Прапороносці» вийшла в 1946 році у журналі «Вітчизна». Восени 1948 року світ побачила остання книга трилогії «Прапороносці» – «Злата Прага». Події роману охоплюють шлях, який проходять офіцери й солдати – українці у 1944-1945 роках через Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію. На відміну від практично всіх текстів інших письменників-фронтовиків, з роману випливає, що Європа близька для українців-вояків. Вони знаходять спільну мову і з румунськими солдатами, які недавно були ворогами, а тепер стали союзниками, і з цивільним людом у Будапешті, і навіть з перестарілим угорським графом у його маєтку, і, ясна річ, із словацькими селянами та мешканцями чеських містечок.

 🔸 Протягом 1949-1960 років у світ вийшла низка творів Олеся Гончара на воєнну тематику: «Земля гуде», «Партизанська іскра», «Людина і зброя». У цей період письменник працював над творами сучасної та історичної тематики (збірки «Південь», «Дорога за хмари», повісті «Микита Братусь», «Щоб світився вогник», романи «Таврія», «Перекоп», «Тронка» та ін.). У 1968 році вийшов друком роман «Собор», але невдовзі був вилучений з літературного процесу.

3_kvitnya_2_1

  🔸У 1959-1971 pоках Олесь Гончар керував Спілкою письменників України. За роман «Людина і зброя» в 1960-му році був нагороджений Державною премією імені Т. Шевченка. Опублікував романи «Циклон» (1970), «Бригантина»(1973), «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980), у 1989 р. – повісті «Далекі вогнища», «Спогад про океан», новели «Корида», «Чорний яр», «Двоє вночі».

🔸Отримав звання Героя Соціалістичної праці. Був депутатом Верховної Ради СРСР 6—11-го скликань. На сесії Верховної Ради України після історичного референдуму 1 грудня 1991 року Олесь Гончар проголосив результати волевиявлення українців жити у незалежній Україні.

Олесь Гончар заслужив у суспільстві славу людини моральної й совісної. Свого часу компартійна система планувала за допомогою його творчості розправитися зі своїми ідеологічними противниками. Відмовився писати неправду,захищав Івана Дзюбу, Ліну Костенко, Івана Чендея, Григора Тютюнника та інших літераторів, що виступали проти тоталітарної системи; підтримав перший Майдан студентів; вийшов із компартії; вітав незалежність України.

 🔸 У 1993 році Міжнародний біографічний центр у Кембріджі (Англія) визнав О.Гончара «Всесвітнім інтелектуалом 1992-1993 років».

Помер О.Гончар 14 липня 1995 р. у Києві, похований на Байковому цвинтарі.