sfa03_sfa022003579_x22 червня 1898 року народився один з найвідоміших письменників XX століття Еріх Марія Ремарк, автор романів «На Західному фронті без змін», «Три товариші», «Тріумфальна арка», «Тіні в раю», «Чорний обеліск» та інших.
Його найвідоміший антивоєнний роман «На Західному фронті без змін», опублікований в 1929 р., одразу став сенсацією та бестселером. За перший рік було продано 1,5 млн примірників роману, його переклали іноземними мовами, і через рік в Голлівуді за його мотивами уродженець України Лев Мільштейн (Льюїс Майлстоун) зняв однойменний фільм, що здобув “Оскар”.
Чималі прибутки від публікації та екранізації роману дозволили автору Ремаркові створити свою колекцію полотен Сезанна, Ван Гога, Ренуара, Гогена.
Водночас саме цей роман приніс Ремарку не лише славу і гроші, а й чималі проблеми. Її антивоєнний настрій обурив Гітлера і його прибічників. Тож коли в 1931 р. Ремарка номінували на Нобелівську премію, спротив політичних сил Німеччини сягнув апогею та почалася кампанія цькування Ремарка за антипатріотизм: Гітлер оголосив його євреєм (на підставі того, що, якщо читати прізвище письменника з кінця, вийде “Крамер”). Зрештою в 1933 р. Ремарк був змушений поспіхом виїхати до Швейцарії, а звідти – до США.
Письменник рідко висловлювався про власну творчість і вважав за краще, щоб його книги говорили самі за себе. Але є неймовірно глибокі і проникливі цитати з його книг про життя, кохання і просте людське щастя.. і про про війну:
  • “Кожен солдат залишається жити тільки завдяки тисячам різних випадковостей”.
  • “Фронт — це клітка, в якій нам доводиться напружено чекати, що буде далі”.
  • “Ми їдемо сюди звичайними солдатами, похмурими чи веселими, а коли потрапляємо в зону, де починається фронт, то стаємо напівлюдьми, напівтваринами”.
  • “Дивно, як кровопивці люблять моралізувати”.
  • “Отак вони всі думають, оті сотні тисяч Кантореків! Залізна молодь! Молодь! Кожному з нас не більш як двадцять. Та хіба ми молоді? Хіба ми молодь? То було колись. Тепер ми старі люди”.
  • “Ніхто начебто не хоче війни, аж раптом вона вже тут. Ми не хотіли воювати, інші твердять те саме, а проте вже пів світу воює”.
  • “Найрозумнішими, власне, виявилися бідняки, прості люди: вони відразу сприйняли війну як лихо, а ті, кому жилося краще, нетямилися з радощів, дарма, що саме вони могли б швидше передбачити наслідки”.
  • “Вітер надії, що летить над згарищами й понівеченими полями, шалена лихоманка нетерпіння, розчарування, болючий жах смерті й незбагненне запитання: „чому?”. Чому не кладуть цьому край?”.
  • “Хтось нацьковує народ на народ, і люди вбивають — мовчки, слухняно, по-дурному, не розуміючи, що роблять, і не відчуваючи ніякої провини. Я бачу, що найкращі уми людства винаходять зброю й слова, аби це тривало й далі, та ще й у найвигадливіших формах. І разом зі мною це бачать усі люди мого віку, тут і за кордоном, в усьому світі, зі мною це переживає все моє покоління”.
  • “Яке ж усе брехливе й нікчемне, коли тисячолітня цивілізація не змогла запобігти тому, щоб пролилися ці річки крові, коли вона допустила існування сотень тисяч отаких катівень. Тільки в госпіталі видно, що таке насправді війна”
  • “Можливо, війни трапляються знову й знову лише тому, що одні ніколи не можуть до кінця відчути страждання інших”.
  •  “Що сталося б з нами, якби ми збагнули все, що відбувається на фронті!”.
  •  “Ми вже не молодь. Ми вже не хочемо завойовувати світ. Ми втікачі. Тікаємо від самих себе. Від свого життя. Нам було по вісімнадцять років, ми тільки починали любити життя і світ, а нам довелося стріляти в них. Перший снаряд влучив у наше серце. Нас відрізано від справжньої діяльності, від прагнень, від прогресу. Ми вже не віримо в них: ми віримо у війну”.
  •  “Може, я ніколи не буду щасливий, може, війна знищила цю можливість, і я всюди буду трохи чужим і ніде не почуватимуся вдома, але ніколи, думаю, я не почуватимуся безнадійно нещасним, бо завжди буде щось, що підтримає мене, — хоча б мої ж руки, або зелене дерево, або подих землі.Частина мого життя була віддана справі руйнування, віддана ненависті, ворожнечі, вбивству. Але я залишився живий. В одному цьому вже завдання і шлях. Я хочу вдосконалюватися й бути до всього готовим. Я хочу, щоб руки мої трудилися й думка не засинала. Мені не треба багато. Я хочу завжди йти вперед, навіть якщо іноді з’являється бажання зупинитися. Треба багато чого відновити й виправити, треба, не шкодуючи сил, розкопати те, що було засипано уламками в ті роки, коли стріляли гармати й кулемети. Не всім судилося бути піонерами, потрібні й слабші руки, потрібні й малі сили. Серед них я шукатиму своє місце. Тоді мертві замовкнуть і минуле не переслідуватиме мене, а допомагатиме”.

5 романів Еріха Марії Ремарка про війну, які варто прочитати:

  • “На Західному фронті без змін”, 1929
  • “Повернення”, 1931
  • “Іскра життя”, 1952
  • “Час жити і час помирати”, 1954
  • “Чорний обеліск”, 1956

Книги Ремарка за роками публікації:

v “Притулок мрій” (“Мансарда снів”) (1920)

v “Станція на горизонті” (1928)

v “На Західному фронті без змін” (1929)

v “Повернення” (1931)

v “Три товариші” (1936)

v “Люби ближнього твого” (1941)

v “Тріумфальна арка” (1945)

v “Іскра життя” (1952)

v “Час жити і час помирати” (1954)

v “Чорний обеліск” (1956)

v “Життя у позику” (1961)

v “Ніч у Лісабоні” (1962)

v “Тіні в раю” (1971)

v “Гем” (1998)

v “Земля обітована” (1998)

photo_2023-06-19_15-31-50-1024x764