22 червня 1898 року народився один з найвідоміших письменників XX століття Еріх Марія Ремарк, автор романів «На Західному фронті без змін», «Три товариші», «Тріумфальна арка», «Тіні в раю», «Чорний обеліск» та інших.- “Кожен солдат залишається жити тільки завдяки тисячам різних випадковостей”.
- “Фронт — це клітка, в якій нам доводиться напружено чекати, що буде далі”.
- “Ми їдемо сюди звичайними солдатами, похмурими чи веселими, а коли потрапляємо в зону, де починається фронт, то стаємо напівлюдьми, напівтваринами”.
- “Дивно, як кровопивці люблять моралізувати”.
- “Отак вони всі думають, оті сотні тисяч Кантореків! Залізна молодь! Молодь! Кожному з нас не більш як двадцять. Та хіба ми молоді? Хіба ми молодь? То було колись. Тепер ми старі люди”.
- “Ніхто начебто не хоче війни, аж раптом вона вже тут. Ми не хотіли воювати, інші твердять те саме, а проте вже пів світу воює”.
- “Найрозумнішими, власне, виявилися бідняки, прості люди: вони відразу сприйняли війну як лихо, а ті, кому жилося краще, нетямилися з радощів, дарма, що саме вони могли б швидше передбачити наслідки”.
- “Вітер надії, що летить над згарищами й понівеченими полями, шалена лихоманка нетерпіння, розчарування, болючий жах смерті й незбагненне запитання: „чому?”. Чому не кладуть цьому край?”.
- “Хтось нацьковує народ на народ, і люди вбивають — мовчки, слухняно, по-дурному, не розуміючи, що роблять, і не відчуваючи ніякої провини. Я бачу, що найкращі уми людства винаходять зброю й слова, аби це тривало й далі, та ще й у найвигадливіших формах. І разом зі мною це бачать усі люди мого віку, тут і за кордоном, в усьому світі, зі мною це переживає все моє покоління”.
- “Яке ж усе брехливе й нікчемне, коли тисячолітня цивілізація не змогла запобігти тому, щоб пролилися ці річки крові, коли вона допустила існування сотень тисяч отаких катівень. Тільки в госпіталі видно, що таке насправді війна”
- “Можливо, війни трапляються знову й знову лише тому, що одні ніколи не можуть до кінця відчути страждання інших”.
- “Що сталося б з нами, якби ми збагнули все, що відбувається на фронті!”.
- “Ми вже не молодь. Ми вже не хочемо завойовувати світ. Ми втікачі. Тікаємо від самих себе. Від свого життя. Нам було по вісімнадцять років, ми тільки починали любити життя і світ, а нам довелося стріляти в них. Перший снаряд влучив у наше серце. Нас відрізано від справжньої діяльності, від прагнень, від прогресу. Ми вже не віримо в них: ми віримо у війну”.
-
“Може, я ніколи не буду щасливий, може, війна знищила цю можливість, і я всюди буду трохи чужим і ніде не почуватимуся вдома, але ніколи, думаю, я не почуватимуся безнадійно нещасним, бо завжди буде щось, що підтримає мене, — хоча б мої ж руки, або зелене дерево, або подих землі.Частина мого життя була віддана справі руйнування, віддана ненависті, ворожнечі, вбивству. Але я залишився живий. В одному цьому вже завдання і шлях. Я хочу вдосконалюватися й бути до всього готовим. Я хочу, щоб руки мої трудилися й думка не засинала. Мені не треба багато. Я хочу завжди йти вперед, навіть якщо іноді з’являється бажання зупинитися. Треба багато чого відновити й виправити, треба, не шкодуючи сил, розкопати те, що було засипано уламками в ті роки, коли стріляли гармати й кулемети. Не всім судилося бути піонерами, потрібні й слабші руки, потрібні й малі сили. Серед них я шукатиму своє місце. Тоді мертві замовкнуть і минуле не переслідуватиме мене, а допомагатиме”.
5 романів Еріха Марії Ремарка про війну, які варто прочитати:
- “На Західному фронті без змін”, 1929
- “Повернення”, 1931
- “Іскра життя”, 1952
- “Час жити і час помирати”, 1954
- “Чорний обеліск”, 1956
Книги Ремарка за роками публікації:
v “Притулок мрій” (“Мансарда снів”) (1920)
v “Станція на горизонті” (1928)
v “На Західному фронті без змін” (1929)
v “Повернення” (1931)
v “Три товариші” (1936)
v “Люби ближнього твого” (1941)
v “Тріумфальна арка” (1945)
v “Іскра життя” (1952)
v “Час жити і час помирати” (1954)
v “Чорний обеліск” (1956)
v “Життя у позику” (1961)
v “Ніч у Лісабоні” (1962)
v “Тіні в раю” (1971)
v “Гем” (1998)
v “Земля обітована” (1998)
