5 серпня 1937-го розпочався сумнозвісний «великий терор», під час якого комуністична влада руками органів держбезпеки ув’язнила, катувала, розстріляла або депортувала чи кинула до таборів ГУЛАГу понад 1,5 млн людей.
Саме в цей день за наказом НКВД СРСР № 00447 вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П51/94 «Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від «елементів», які не годилися для будівництва комунізму.
Історики, вивчивши архіви, свідчать, що масові репресії розпочалися задовго до 1937 року. Специфічними формами репресій, спрямованими проти селянства, були примусова колективізація, розкуркулення та Голодомор-геноцид.
«Великий терор» був більше спрямований проти людей розумової праці та управлінців. Він став найстрашнішим періодом винищення людей сталінською диктатурою через розстріли, але репресії в інших формах існували в СРСР аж до самого розпаду радянської імперії.
За період «Великого терору» на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198 918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в’язниць та таборів, тільки 0,3 % із заарештованих були звільнені.
Лише в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорська в Карелії за кілька днів із 27 жовтня по 4 листопада 1937 року було розстріляно 1111 людей. Із них 287 українців та людей, долі яких пов’язані з Україною. Серед яких: 290 українців: творець театру «Березіль» Лесь Курбас, поет-неокласик Микола Зеров, драматург Микола Куліш, колишній міністр освіти УНР Антон Крушельницький та його сини Остап і Богдан, історики академік Матвій Яворський, професор Володимир Чехівський, професор Сергій Грушевський, географ академік Степан Рудницький, письменники Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий, науковці Микола Павлушков, Василь Волков, Петро Бовсунівський, Микола Трохименко, творець Гідрометеослужби СРСР професор Олексій Вангенгейм, міністр фінансів УСРР Михайло Полоз та інші яскраві постаті українського відродження 20-х років ХХ століття.
Закінчити боротьбу із «ворожими елементами» планувалось за 4 місяці, однак репресії тривали понад 15 місяців і були офіційно припинені постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, хоча насправді вони тривали й далі.
На відміну від Голодомору, який радянська влада всіляко намагалася замовчати, «великий терор» робили відкрито, з шельмуванням жертв у газетах або на партійних зборах. кремль наочно демонстрував, що може знищити будь-кого. Країну охопили страх, шпигуноманія та епідемія доносительства.
І хоча масові арешти людей відбувалися і до «великого терору» і після нього, саме 1937 рік став символом сталінського беззаконня.
Великий терор тридцятих років 20 століття не зламав українського народу, його духу та мужності. російська федерація ж успадкувала найгірші сталінські традиції, стала державою-терористом та становить небезпеку для всього світу. Сьогодні українські захисники борються за те, щоб раз і назавжди здолати агресора та унеможливити подальші спроби рф знищити український народ, нашу державність та вдаватися до шантажу всього людства.
Довідково. Вражаючі факти про «червоний терор» в Україні.
Найкривавіша ніч у Києві була 19 травня 1938 року: чекісти розстріляли 563 особи. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВС або безпосередньо перед похованням. Спочатку для масових поховань відводилися спецділянки цвинтарів. У пік репресій з метою приховати масштаби злочину чекісти змінили цю практику. У фруктових садах, парках, приміських лісах викопувались траншеї для поховань, часто трупи засипалися негашеним вапном.
Биківнянське поховання жертв сталінських репресій є одним із найбільших на території України. Уже встановлено імена понад 19 тис. розстріляних громадян.
Найбільшими місцями масових поховань чекістських жертв є Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро).
На заході України після так званого визвольного походу Червоної армії 1939 року теж з’явились місця масових поховань: урочища Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), Саліна (Львівська область), Тюрма на Лонцького (Львів).
Книга Роберта Конквеста 
«Великий терор» – вражаюче за своєю ґрунтовністю й фаховістю дослідження періоду сталінських репресій 30-х років XX століття. За допомогою наукових джерел, письмових свідчень очевидців та жертв терору, документів тієї епохи автор проливає світло на один із найбільш замовчуваних періодів історії СРСР. Погляд західного дослідника на перебіг подій особливо цікавий ще й тому, що це – незаангажований погляд зі сторони. А представлений у книзі аналіз терору як явища неодмінно стане ґрунтом для нових досліджень сучасних українських істориків. Для науковців, студентської молоді, широкого кола читачів
Читати ТУТ
