29 вересня відзначаємо 180-річчя від дня народження видатного українського письменника, драматурга, режисера, актора, театрального діяча, одного з корифеїв українського театру — Івана Карпенка-Карого (справжнє ім’я – Іван Тобілевич, 1845–1907).
Життя, присвячене театру
Іван Тобілевич народився у 1845 році на Кіровоградщині. Він був не лише талановитим драматургом, але й активним громадським діячем, що призвело до його арешту та заслання. Саме в засланні він почав активно писати, взявши собі псевдонім, який поєднав ім’я його батька Карпа та прізвище улюбленого героя з п’єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля» — Гната Карого.
Разом зі своїми братами — Миколою Садовським та Панасом Саксаганським — Іван Карпенко-Карий заснував “театр корифеїв”, перший професійний український театр, який став потужним рушієм національного культурного відродження.
Його творчість відображає гострі соціальні проблеми того часу, а його п’єси, написані в жанрі “серйозної комедії”, не втратили своєї актуальності й досі.
Найвідоміші з них:
- «Мартин Боруля» — сатирична комедія, що висміює дрібне дворянство та його бажання отримати високий статус.
- «Хазяїн» — п’єса, яка викриває згубну жагу до багатства та бездуховність.
- «Сто тисяч» — гостра сатира на людську жадібність, яка веде до краху.
Іван Карпенко-Карий не просто писав п’єси, він створював реалістичні образи, наповнені живою народною мовою, що робило його твори близькими та зрозумілими для глядачів. Він боровся за український театр до кінця свого життя, залишивши по собі неоціненну спадщину.
Творча спадщина Карпенка-Карого включає оповідання «Новобранець»; драматичні твори (18 п’єс і 3 етюди): комедії «Розумний і дурень», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море», «Паливода XVIII століття»; драми «Бурлака», «Безталанна», «Наймичка», «Понад Дніпром», «Лиха іскра поле спалить і сама щезне», «Гандзя»; трагедії «Бондарівна», «Сава Чалий», а також критичні праці, рецензії і переклади.
Його життя та творчість є яскравим прикладом служіння мистецтву та народу, а його п’єси залишаються невід’ємною частиною української культурної спадщини.
