13 листопада 2024 року виповнюється 135 років від дня народження Павла Михайловича Губенка (1889-1956), відомого українського письменника-сатирика, в’язня сталінських концтаборів, майстра гумористичного оповідання та фейлетону, який увійшов в історію літератури під псевдонімом Остап Вишня.
Остап Вишня (Павло Губенко) народився 1 (13) листопада 1889 року на хуторі Чечва біля села Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині – Охтирський район Сумської області) в багатодітній селянській сім’ї відставного солдата Михайла Кіндратовича Губенка та його дружини – Параскеви Олександрівни.
Батько працював на поміщика, а мати поралась коло дітей – їх було 17, та по домашньому господарству. Павло ріс шостою, допитливою й мрійливою дитиною, рано навчився читати і пішов до початкової школи, коли йому ще не виповнилося 6 років.
Пізніше закінчив двокласну школу у Зінькові, мріяв стати вчителем, але через брак коштів його відправили до Київської військово-фельдшерської школи, оскільки навчання там було безкоштовним. Відомо, що він закінчив її у 1907 році і працював фельдшером спочатку в армії, а потім – у хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць.
Навесні 1920 року Губенко приїхав до Києва, де його заарештували «за активну громадянську діяльність у період УНР». Наступного року, не виявивши «компромату» ні за гетьманщини, ні за петлюрівщини, Павла Губенка випустили із в’язниці.
У квітні 1921 року він почав працювати в республіканській газеті «Вісті ВУЦВК»), а ще через кілька місяців – відповідальним секретарем «Селянської правди». 22 липня 1921 року у цій газеті під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» вперше з’явився підпис «Остап Вишня». З того часу розпочався період активної творчості і систематичних виступів письменника у радянській пресі.
23 грудня 1933 р. Остапа Вишню знову заарештували – у сфабрикованій проти нього справі його звинуватили в контрреволюційній діяльності й тероризмі – замаху на товариша Постишева під час жовтневої демонстрації – і 23 лютого 1934 року «судова трійка» за статтею 54–8 карного кодексу СРСР визначила йому міру покарання – розстріл. Але 3 березня рішенням колегії ОДПУ вирок замінили десятирічним ув’язненням. Письменник відбував цей строк в Ухті, Комі АРСР, на руднику Еджит-Кирта.
З грудня 1943 р. письменник вийшов на волю. У наступному році він повернувся до літературної роботи, надрукувавши 26 лютого в газеті «Радянська Україна» усмішку «Зенітка», яка обійшла усі фронти і часто звучала по радіо. У постаті діда Свирида – головного героя твору, письменник показав кращі риси народного характеру.
Остап Вишня по праву вважається одним із засновників жанру усмішки в українській літературі — короткого гумористичного твору, який поєднує ознаки фейлетону й ліричної повісті. Його твори, такі як «Мисливські усмішки», «Зенітка», «Чухраїнці», сповнені народного гумору, яскравих діалогів та глибокої любові до України та її природи.
Остап Вишня був своєрідним попередником сучасних стендаперів. Він писав фейлетони, гуморески, оповідання та сатиричні твори, придумав новий літературний жанр – усмішка. Його книжки видавали мільйонними накладами, за що автора називали «королем тиражу». Водночас не все життя письменника було таким веселим, як його твори.
Він відійшов від традиційної сатиричної манери, наситивши свої твори народним, м’яким гумором, близьким до фольклору. Це забезпечило йому надзвичайну популярність і любов читачів.
Особливістю його стилю є дотепна гра слів, неологізми, влучні народні вислови та використання прийому “розповіді від першої особи” (автобіографічного героя, що постійно потрапляє у кумедні ситуації).
Своєю творчістю він зумів:
• Зробити українську мову та літературу ближчою і зрозумілішою для широких мас читачів.
• Використовувати гумор як потужний інструмент для висміювання людських вад, бюрократії та суспільних недоліків.
• Створити неповторний, оптимістичний образ українського характеру.
Навіть переживши роки репресій та ув’язнення, Остап Вишня не втратив свого унікального таланту, продовжуючи писати та дарувати радість мільйонам читачів. Його спадщина є невід’ємною частиною культурної історії України.
У 1955 році судовими органами СРСР Остап Вишня був реабілітований. Через рік, 28 вересня 1956 року, письменник помер від серцевого нападу.
Поет Максим Рильський так згадував про Остапа Вишню: «Він світив, як сонце, до нього люди тяглися, як до сонця. Він умів гриміти, як грім, і того грому боялись усі плазуни й негідники».
Твори Остапа Вишні можна прочитати онлайн на УкрЛіб
