14 грудня 2025 року минає 185 років від дня народження Михайла Петровича Старицького — однієї з найвеличніших постатей української культури, чиє ім’я стоїть поряд із корифеями національного відродження кінця XIX століття. Він був блискучим письменником, поетом, перекладачем і, що найважливіше, творцем професійного українського театру.
Народився Михайло Петрович Старицький 2 (14) грудня 1840 в селі Кліщинці на Полтавщині (тепер — Черкаська область) в сім’ї дрібного поміщика.
З 1851 по 1856 рр. навчався в гімназії в Полтаві. Після смерті батьків Михайло у 12 років став круглим сиротою. Михайло залишився під опікою свого дядька — Віталія Романовича Лисенка, батька композитора Миколи Лисенка. У 1858 році продовжив навчання на фізико-математичному, потім на юридичному факультетах Харківського університету, з 1860 року в Києві, в 1865 році закінчив Київський університет.
1862 року одружився із сестрою Миколи Лисенка Софією Віталіївною. У 1864 році Михайло Старицький почав виступати в театральних гуртках.
Перші твори Старицького були надруковані у 1865 році. У 1871 року оселився у Києві. Увійшов у творчу співпрацю з Миколою Лисенком — вони спільно організували «Товариство українських сценічних акторів».
Драматургія посідала центральне місце у творчості Михайла Старицького. Він не лише створив багату палітру оригінальних п’єс — від гострих соціально-побутових драм (“Не судилося”, “У темряві”, “Талан”, “Ой не ходи, Грицю…”) та історичних полотен (“Маруся Богуславка”) до легких водевілів (“По-модньому”, “Чарівний сон”), – але й був майстром інсценізації. Завдяки йому на сцені ожили твори Миколи Гоголя (“Різдвяна ніч”, “Сорочинський ярмарок”, “Утоплена”), а також твори Е. Ожешко, П. Мирного та інших авторів. Саме з гоголівської “Різдвяної ночі” розпочалися його перші успішні постановки.
Для того, щоб забезпечити повноцінний розвиток і фінансування театру, Старицький пішов на велику особисту жертву: він продав свій маєток на Поділлі і очолив першу українську професійну театральну трупу, яка згодом поставила понад десяток його власних п’єс.
Разом із Марком Кропивницьким та Іваном Карпенком-Карим він став батьком-засновником Театру корифеїв — першої професійної української театральної трупи. Старицький був не лише режисером та керівником, але й щедрим меценатом, вкладаючи власні кошти у розвиток мистецтва.
Його драматургічний доробок є золотим фондом української сцени. П’єси “За двома зайцями”, “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці” та історична драма “Богдан Хмельницький” не лише розважали публіку, але й несли потужний просвітницький та національний заряд.
Михайло Старицький також відомий як майстерний перекладач, який відкрив українському читачеві твори Гете, Байрона та Гейне. Його поезія та проза сповнені патріотизму, ліризму та глибокого розуміння народного життя.
Михайло Старицький увійшов в історію української літератури не лише як великий драматург, але й як визначний автор історичних повістей та романів. Його перу належить значний прозовий доробок: 7 романів, 6 повістей та десятки оповідань, що яскраво змальовують життя українського села.
Помер у Києві 27 квітня 1904 року, похований на Байковому кладовищі.
Сьогодні ми вшановуємо його як великого будівничого нації, який заклав надійний фундамент для розвитку українського театрального мистецтва та літератури.
Читати повні тексти творів Михайла Старицького:
