160 років тому, 29 липня 1865 народився Андрей Шептицький (1865–1944) – видатний український церковний, культурний та громадський діяч, митрополит Української греко-католицької церкви. Настоятель Української греко-католицької церкви в 1900 – 1944 роках, Митрополит Галицький, охоронець Київського митрополичого престолу.
Народився на Львівщині в аристократичній родині. Світське ім’я – граф Роман Марія Александр Шептицький (таке ім’я він отримав при хрещенні) походив зі стародавнього русинського роду. Представник галицького польсько-українського графського роду Шептицьких. Його батько, граф Іван Кантій Шептицький, був польським шляхтичем, а мати, Софія Фредро, належала до одного з найвизначніших польських родів. Попри польськомовне середовище, Роман Шептицький з юності виявляв інтерес до української мови та культури.
Початкову освіту Роман здобув удома, далі навчався в гімназії у Кракові, в університетах Вроцлава, Мюнхена та Відня, де вивчав право, філософію і теологію. У 1888 році вступив до Добромильського монастиря отців Василіян, прийнявши чернече ім’я Андрей. У 1892 році був висвячений на священника.
2 лютого 1899 року імператор Франц Йосиф I номінував його на Станіславського єпископа, а вже 17 грудня 1900 року — на митрополита Галицького та архієпископа Львівського. Митрополитом Андрей Шептицький став 12 січня 1901 року — саме тоді відбулася його офіційна інтронізація. На цій посаді Шептицький залишався до кінця свого життя.
В українській історії важко знайти більш контраверсійну фігуру, як митрополит УГКЦ Андрей Шептицький.
Польський граф, який став українським священником. Чернець, який умів заробляти гроші і вчив цьому українців. Багатій, який практично все до копійки віддавав на розвиток української церкви, науки, культури, патріотичне виховання молоді. Патріот, який все життя відстоював українську ідею – і мав конфлікт з ОУН через неприйняття насильницьких методів боротьби за цю ідею. Людина, яка із християнським смиренням приймала усяку владу – і мала сміливість перечити сильним світу цього, закликаючи до покаяння.
І водночас, важко знайти діяча, чий авторитет ще за життя був настільки беззаперечним. Навіть радянська система, яка з легкістю таврувала своїх опонентів «ворогами народу» і сотнями знищувала в таборах чи просто вбивала (така доля чекала двох рідних братів Андрея Шептицького: Леона з родиною енкаведисти розстріляли в маєтку в 1939-му, а Климентій помер у 1951-му у Володимирському Централі) – навіть вона не наважилася зачепити митрополита Андрея. Він проніс свій хрест до кінця, схиляючи голову лише перед Богом.
Внесок митрополита Шептицького в розвиток української національної свідомості, культури та освіти є неоціненним. Він заснував численні навчальні заклади, підтримував молодіжні організації, сприяв розвитку українського мистецтва та науки. Однією з ключових реформ митрополита було впровадження живої української мови у богослужіння, що сприяло наближенню Церкви до вірян та зміцненню національної ідентичності.
Під час Другої світової війни Шептицький організував порятунок близько 150 євреїв, надаючи їм притулок у монастирях і церковних установах. Його діяльність була спрямована на збереження людської гідності та міжнаціональної злагоди в найскладніші часи.
Завдяки багатогранній церковній діяльності митрополита Андрея Шептицького Українська греко-католицька церква зміцнила свої позиції, стала важливим чинником національного відродження та зберегла духовні цінності українського народу в складні історичні часи.
Вплив на національну свідомість
Андрей Шептицький відіграв важливу роль у формуванні української національної свідомості, поєднуючи духовне лідерство з глибоким розумінням соціальних, культурних і політичних процесів. Його діяльність виходила за межі церковної сфери, спрямовуючись на створення основ для самобутньої української ідентичності.
Шептицький вважав, що національна свідомість повинна ґрунтуватися на християнських цінностях, які є фундаментом для розвитку мови, культури та традицій. Він підкреслював, що без християнської віри неможливе повноцінне формування української державності та національної ідентичності. Його концепція «християнського патріотизму» закликала до любові до свого народу та готовності служити йому, не протиставляючи це повазі до інших націй і культур.
У своїх посланнях митрополит звертався до молоді, закликаючи думати й про сьогодення, і про майбутнє поколінь. Він наголошував на важливості освіти та морального виховання як засобів зміцнення національної свідомості. Шептицький вважав, що лише освічена нація може бути по-справжньому вільною, а знання є формою національної безпеки.
Помер митрополит Андрей Шептицький 1 листопада 1944 року у Львові. Похований у підземеллі собору Святого Юра.
