4 серпня, минає 170 років з дня народження Марії Заньковецької — української акторки і театральної діячки, провідної зірки українського театру кінця XIX — початку XX століть. Народна артистка Української РСР, актриси, яка стала символом українського театру.
Марія Заньковецька (до шлюбу Адасовська, у шлюбі — Хлистова) народилась 4 серпня 1854 у селі Заньки, Чернігівська губернія —
З десяти років Марія почала навчання у приватному пансіоні Осовської у Чернігові. Батько Марії мав чудовий голос — баритон, а Марія — сильне меццо-сопрано. Удвох вони часто влаштовували для гостей свого дому в Заньках сімейні концерти.
У 1876 року вийшла на сцену Ніжинського театру. До кінця свого життя не поривала зв’язків з театральним колом Ніжина, де вона мешкала постійно протягом 1902–1924 років та з перервами, повертаючись після гастролей, до 1932 року.
У 1882 році дівчині прийшло запрошення вступити до української акторської трупи. 27 жовтня 1882 року в міському театрі Єлисаветграда (нині Кропивницький) під орудою Марка Кропивницького розпочалася її кар’єра професійної актриси. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки («Наталка Полтавка») Івана Котляревського.
Пізніше Марія Заньковецька (вона взяла цей псевдонім на згадку про щасливе дитинство в рідному селі Заньки) працювала в українських трупах, що належать до генерації театру корифеїв: Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого.
Її талант був таким сильним, що глядачі плакали ще до того, як вона починала говорити. А Панас Саксаганський казав: «Заньковецька не грає — вона живе на сцені!»
Вона першою з акторів отримала звання народної артистки УРСР. Її образ став легендою ще за життя.
Її голос — зброєю на захист української мови.
Її сцена — місцем, де оживала душа народу.
Марія Заньковецька боролася не лише за мистецтво, а й за національну гідність. Понад сто ролей, тисячі вистав, нескінченна відданість українській сцені. У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.
Пам’ятаймо тих, хто творив український театр тоді, коли за слово українське можна було заплатити долею. Заньковецька не просто грала героїнь — вона й була героїнею.
