Серед здобувачів вищої освіти спеціальності 101 Екологія багато неймовірно цікавих та неординарних особистостей. Молоді люди захоплюються творчістю, спортом, пробують свої сили у різних спрямуваннях, відшукують своє хобі та самовдосконалюються за різноманітними спрямуваннями. Євеліна Савченко – студентка 31 ЕК групи з дитинства захоплюється кінним спортом. Вона з радістю ділиться своїм захопленням та натхненням!
Єва Савченко:
Вперше я познайомилась з конями зблизька ще у дитинстві, кожне свято батьки водили мене в парк, єдиний «атракціон», який мене цікавив – були коні! Коли мені виповнилось 8 років батьки привели мене до конюшні та записали на заняття.
Спочатку я була звичайнісіньким «новачком», не вміла ні правильно вуздати коня та навіть на перших етапах не знала, як правильно підійти до цієї розкішної тварини. Тоді на допомогу мені приходив інструктор. З часом у мене з’явилась впевненість, я навчилась правильно підзивати, сідлати коня та навіть сама заводила його до робочого манежу. трохи згодом, я навіть стала помічником інструктора. Допомагаючи йому, я паралельно навчалась і сама, вдосконалювала свої навички.
Через 2 роки в мене виникло бажання розвиватись в спортивному напрямку. Мій тренер розвивала лише загальні навички, а спортивна складова потребувала окремого підходу та настанов відповідного фахівця. Разом з тренером ми протягом цілого місяці відвідували різні школи та клуби в іншому місті. Це був неймовірний досвід для нас двох! Взявши за базову основу все чому ми навчилися та опираючи на поради висококваліфікованих професіоналів (з подальшою паралельною консультацією) ми склали план тренувань, який згодом дав вельми плідні результати.
Так у свої 10-11 років ми з декількома дівчатами досягли вже певного результату і у наші невеликій конюшні тренерка покладала на нас певні обов’язки. Наше завдання полягало в ранковому годуванні та напуванні коней, прибиранні у стійлах, чистці тварин, виведенні на манеж та відпрацьовуванні “у руках”.
Робота у руках – це дуже м’яка методика, яка дозволяє познайомити коня з деякими новими елементами. Не маючи на спині наїзника кінь, як правило, спокійніший та розслабленіший, вага наїзника не дисбалансує тварину та не заважає їй рухатись.
Інколи ми брали коней під сідло та працювали під верхом, так як коні фізіологічно потребують постійного руху, а це була прекрасна альтернатива. Зробивши для себе багато висновків моє метою був подальший розвиток, на цьому етапі (в 11 років) батьки запропонували мені завести свого коня. Хоча мені було зовсім небагато років, я цілковито усвідомлювала яка відповідальність на мене чекає і фраза: «Ми відповідальні за тих, кого приручили» завжди була моїм супутником.
До вибору ми не підходили з якимись певними критеріями та тотальним розумінням того, що нам потрібно. Подивившись двох місячних жереб’яток, я відчула, що один з них полонив моє серце назавжди. Таким чином через місяць вдома в нас був вже свій улюбленець та вихованець. До утримування та виховання я підійшла з суцільною відповідальністю, хоча, якщо казати відверто, ще тоді я не до кінця повноцінно розуміла, як складно буде виховати з такого малюка великого та вихованого красеня!!!
Найскладніший етап розпочався коли у молодого жеребця (3 роки) почали «грати» гормони, якщо брати за аналогію, то у людей це називається перехідним віком. У цей момент у коня починає формуватися характер, він всіляко намагається продемонструвати свою силу та лідерство. У цей момент я зрозуміла, що будь-яка дресура та навчання не може завжди проходити спокійно. Жорстке виховання теж обов’язково має бути присутнім, необхідно дати зрозуміти тварині, що ти головний у ваших взаємовідносинах. Ні в якому разі жорстке виховання не потрібно прирівнювати, чи плутати з жорстоким поводженням з тваринами. Це кардинально різні поняття! Обравши методику «кнута та пряника» я чітко окреслила межу між підкоренням та грою і далі стало набагато простіше.
З кіньми усе набагато складніше, ніж з звичайними, звичними для людей домашніми тваринами. Такі улюбленці як кішки та собаки апріорі вимушені жити з людиною, і це єдиний спосіб їх існування на сьогодні. Собаки взагалі від природи орієнтовані та співіснування поряд з людиною, лише ті що одичавіли більше нагадують вовків (не від кращого життя).
Кінь же асоціюється з вільною твариною, скакуном, який мчить на зустріч вітру. А але, якщо замислитись весь час існування людини поряд з конями він весь час щось від них вимагає, але при цьому не може дати нічого у відповідь.
Зараз диких коней вже нема як таких, вони вимерли як вид, вільне життя можливе лише в американських преріях. Наш клімат давно змінився та в тих місцях де коні могли вільно існувати, зараз вони просто не виживуть. Та можна сміливо сказати, що в сучасному світі коні існують завдяки людині та його бажанню їздити на ній верхом.
Будь-якому організму потрібен розвиток, тому я дотримуюсь думки про те, що коням як і людям корисний спорт та рух. Без навантаження вони можуть хворіти, нівечити себе, починають кульгати. Деякі коні відчувають себе не набагато краще та мають постійне фізичне навантаження стають більш енергійними.
По факту, коні – ті ж самі спортсмени. Коли малюк, який гуляє весь час у табуні переїздить на нове місце де нові люди та коні, йому перший час лячно та звичайна прогулянка територією його нового будинку стане цілим випробуванням. Через певний час вони призвичаюються та поступово починають отримувати задоволення від навчання. Їж життя не відрізняється від життя будь-якого спортсмена.
Хочеться додати, що захоплення Єви – це справжній взірець для наслідування, приклад, коли в людини блищать очі під час розповідей. Дівчина обожнює своїх вихованців усією душею, вкладає в них сили та свій час. Єва навчилась основам дресури та ветеринарії, вона серцем відчуває настрій та емоції своїх улюбленців.
Євангеліна Савченко, куратор 31 ЕК Алла Ангеловська
 |
 |
 |
 |
