У першій половині ХХ ст. на території Європи звичайний або золотавий шакал (рис. 1) мешкав лише у Албанії, Греції, Болгарії і Хорватії.
Рис. 1. Шакал на у Азово-Сиваському природному національному парку (фото Віталія Коломійчука)
Після заборони в 60-роки ХХ ст. полювання на європейського шакала, його чисельність і ареал стали зростати. У 1959-1961 рр. він проникнув у Румунію, в 1980-1990 рр. – в Австрію, Італію, Македонію та Угорщину, в 1995-2000 рр. – у ФРН та Україну, а у 2005-2015 рр. – в Данію, Польщу, Білорусію, ФРН, Естонію та Литву. Дотепер у Європі появу шакала було зареєстровано на території 27 країн, хоча популяції сформувалися лише у деяких із них, у т.ч. – й в Україні. Незважаючи на це, у 6 країнах (Албанія, ФРН, Італія, Македонія, Польща та Швейцарія) він отримав охоронний статус, у 2 (Австрія та Туреччина) – його можна змінювати у відповідності до ситуації. У 14 країнах (Данія, Боснія та Герцоговина, Болгарія, Хорватія, Угорщина, Косово, Латвія, Литва, Чорногорія, Румунія, Сербія, Словаччина, Словенія та Україна) шакала внесли до списку мисливських тварин, як небезпечного інвазивного виду.
Зважаючи на таке стрімке розселення золотавого шакала, у Європі було здійснено кілька вдалих проектів щодо його вивчення. До участі в одному з них було запрошено д. біол. наук, проф. Волоха А.М., який досліджував зазначений вид разом із своїм учнем – канд. біол. наук Роженком М.В. (Одеський національний університет). Його метою стало дослідження генетичного стану популяцій шакала у Європі, керівником якого було призначено директора зоологічного музею Інституту зоології Польської АН проф. В. Богдановича. У проведенні цих робіт взяли участь й інші вчені Інституту зоології ПАН (д-ри Рутковський Р. та Сушецька Е.), а також: Менніл П. (Державне агентство з охорони довкілля, Тарту, Естонія), Чирович Д. (біофак державного університету, Бєлград, Сербія), Явруян Е. (Науковий центр зоології та гідроекології НАН Вірменії, Єреван), Волох А. (ТДАТУ, Мелітополь, Україна), Ланцкі Дж. (Капошварський університет, Угорщина), Хелтай М., Сабо Л. (Інститут дикої природи, університет Святого Іштвана, Угорщина), Крофель М. (біотехнічний ф-т, державний університет, Любляна, Словенія), Банеа О. (Департамент екології НУО “Крисп” Сібіу, Румунія) та інші. Завдяки генетичним дослідженням, проведених колективом європейських вчених (рис. 2), cтало відомо, що в Україні популяції шакала представлені двома гаплотипами – H1 і H4. Причому носії першого зустрічаються практично у всіх місцях взяття українськими екологами проб (Біляївський, Великомихайлівський, Іванівський та Кілійський райони Одеської; Генічеський (п-ів Бірючий) і Цюрупинський райони Херсонської; Карлівський район Полтавської областей, а також міста м. Запоріжжя). Гаплотип H1 також характерний для шакалів Грузії, Сербії, Словенії, Румунії, Угорщини, Литви, Естонії, Хорватії, Нагірного Карабаху і, частково, – для Греції. Це свідчить, що заселення території України відбувалося раніше і відбувається зараз за рахунок імміграції шакалів з двох сторін – з Південної Європи і з Північного Кавказу.
Рис. 2 Стан ареалу звичайного шакала в Україні у 2020 р.
Незважаючи на відсутність генетичного аналізу, ґрунтуючись на хронології появи тварин в різних географічних районах країни, про це говорили і раніше (ROŽENKO & VOLOKH 2010). Але вельми незвичайним стало виявлення в Україні на території Азово-Сиваського НПП (п-ів Бірючий) тварини, представленого гаплотипом H4, який до цього реєстрували тільки на о-ві Пелопонес в Греції (RUTKOWSKI et all. 2015). Раніше вважали, що, у зв’язку з близькістю Кримського півострова, який є важливим зоогеографічним мостом між Кавказом і континентальною Україною, осередки проживання звичайного шакала на лівому березі Дніпра мають кавказьке походження. Тепер стало ясно, що в їх формуванні стали брати участь і балканські мігранти, нащадки яких змогли подолати Дунай, Дністер, Південний Буг, Дніпро та дійти до п-ова Бірючий в Азовському морі. Цікаво, що ні в одній з перерахованих вище європейських країн, окрім Греції та України, поки що гаплотип H4 виявити не вдалося. Більш того, у шакала на о-ва Пелопонес був виявлений і гаплотип H1. Присутність першого підтверджує реліктовий характер дослідженої угруповання виду в Греції, а присутність другого – генетичний зв’язок з материковими популяціями Західної Європи, який здійснюють континентальні емігранти (RUTKOWSKI et all. 2015). Таким чином, завдяки міжнародному співробітництву, вдалося встановити походження угруповань шакала, які утворилися в Україні у ХХІ ст. Його наслідком також стала значна кількість закордонних публікацій, у тому числі й Scopus, список яких ми наведемо нижче
- Rutkowski R., Männil P., Ćirović D., Yavruyan E, Hayrapetyan V., Volokh A., Lanszki J., Heltai M., Szabó L., Krofel M., Banea O., Suchecka E., Bogdanowicz W. Genetic structure and expansion of Golden Jackals (Canis aureus) in Europe and the Caucasus // First Interenational Jackal Symposium. – Serbia: Veliko Gradište. – 13-16.10.2014.
- Rutkowski R., Krofel M., Giannatos G., Ćirović D., Männil P., Volokh A.M., et al. (2015) A European Concern? Genetic Structure and Expansion of Golden Jackals (Canis aureus) in Europe and the Caucasus // PLoS ONE 10 (11): e0141236. doi:10.1371/journal.pone.0141236.
- Volokh A., Roženko Modern Distribution and Morphology of the Golden Jackal (Canis aureus) in Ukraine // Beiträge zur Jagd & Wildforschung. – 2016. – Bd. 41. – GmbH. – S. 307-318.
- Volokh A. Distribution of the golden jackal (Canis aureus) in Ukraine and its trophy value// 2th International Jackal Symposium. 10-02.11.2018. – Marathon Bay, Attica Greece. – Ell. Zool. Arch./Hell. Zool. Arch., Supplement nr XX Nov. 2018. – P. 131.
- Bogdanowicz W., Heltai M., Szabó L., Lanszki J., Giannatos G., Banea O., Kowalczyk R., Krone O., Volokh A. et all. Complex genetic structure of the expanding golden jackal (Canis aureus) populations in Europe // 2th International Jackal Symposium. 10-02.11.2018. – Marathon Bay, Attica Greece. – Ell. Zool. Arch./Hell. Zool. Arch., Supplement nr XX Nov. 2018. – P. 83.
К.б.н., доцент Валентина ЩЕРБИНА (за матеріалами д.б.н., проф. Анатолія ВОЛОХА)
