Василь Стус — це не просто ім’я з підручника.
Це людина, яка обрала правду замість комфорту. І заплатила за це власним життям.
Василь Стус – геніальний поет, який творив здебільшого у “політичних” таборах. Його вірші – символ боротьби, а Стус – головна постать Українського Руху Опору.
6 січня 1938 року — день народження Василя Стуса.
Сьогодні — річниця. Не формальна дата. Маркер. Точка перевірки нас самих.
Він писав так, ніби кожен рядок — останній. Жив так, ніби совість — єдина держава, якій варто служити. Мовчання для нього було формою зради. Слово — формою спротиву.
Стус не шукав героїзму. Він просто не зрадив себе.
Коли система вимагала лояльності — він відповідав гідністю. Коли пропонували тишу — обирав біль і слово. Коли ламали — він стояв. До кінця.
Його поезія — не для «подобається». Вона для внутрішнього вирівнювання хребта. Для тих моментів, коли страшно, але відступати вже нікуди.
Верни до мене, пам’яте моя,
нехай на серце ляже ваготою
моя земля з рахманною журбою.
Хай сходить співом горло солов’я
в гаю нічному. Пам’яте, верни
із чебреця, із липня жаротою.
Хай яблука останнього достою
в мої, червонобокі, виснуть сни.
Нехай Дніпра уроча течія
бодай у сні у маячні струмує,
і я гукну. І край мене почує.
Верни до мене, пам’яте моя.
