10 вересня виповнюється 130 років від дня народження видатного українського кінорежисера, автора культових кінострічок, актора, письменника, кінодраматурга, художника Олександра Петровича Довженка (1894-1956).
Олександр Довженко ‒ це не просто постать в історії України, це людина, яка заслуговує найбільшої шани серед українського суспільства. Кому не відоме це славне ім’я сьогодні… Він ‒ сценарист, який створив новий літературний жанр ‒ кіноповість, він письменник, оригінальний, самобутній майстер слова, крім того, він художник, також державний громадський діяч. Олександра Довженка знають і високо вшановують у цілому світі, бо як кожний геній він належить усьому людству. А в глибинах космосу кружляє планета названа на честь нашого знаменитого співвітчизника.
Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 р. в с. В’юнище (тепер м. Сосниці Чернігівської області) в селянській родині. Навчався в Сосницькому чотирикласному училищі, був відмінником. 1911 року вступив до Глухівського учительського інституту (нині – Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка).
Протягом 1914-1917 pp. Олександр викладав фізику, природознавство, географію, історію та гімнастику в 2-му Житомирському змішаному вищому початковому училищі, дуже багато читав, брав участь у виставах, малював, організував український етнографічний хор в одному з ближчих до Глухова сіл.
У 1917 р. О. Довженко перейшов на вчительську роботу до Києва і вступив на економічний факультет Комерційного інституту, був головою громади інституту. У 1920 р. він брав активну участь у суспільно-політичному житті країни: як більшовик боровся проти білополяків у житомирському та київському підпіллі.
О. Довженко в 1921 р. працював завідувачем загального відділу при українському посольстві у Варшаві. Наступного року – в Німеччині на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва УНР. Тут він вступив до приватної художньої майстерні й одночасно відвідував лекції в берлінській Академічній вищій школі образотворчого мистецтва.
У 1923 р. Олександр Петрович повернувся до Харкова й незабаром став відомим як художник-ілюстратор «Вістей», автор політичних карикатур, який підписувався псевдонімом «Сашко». О. П. Довженко належав до літературних організацій «Гарт» та «ВАПЛІТЕ». Протягом 1926-1933 pp. Олександр Довженко працював на Одеській кінофабриці та Київській студії художніх фільмів і постав як самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець.
«Першим поетом у кіно» Довженка називали американці, «Гомером XX століття» ‒ греки. Японці вважали, що найкращі їхні фільми створено під впливом українського режисера. Перший серйозний успіх прийшов у 1929 році після виходу на екрани фільму «Звенигора». «Звенигора» була сенсацією 1928 року, але водночас це був початок особистої трагедії Довженка ‒ за цю стрічку, та згодом за фільм «Земля» його будуть постійно звинувачувати у буржуазному націоналізмі. Він створив «Землю» (1932) і повіз показувати фільм в Європу. «Земля» принесла митцю світову славу. На всесвітній виставці в Брюсселі в 1958 р. 117 відомих кінознавців і кінокритиків із 20 країн, добираючи 12 найкращих фільмів усіх часів і народів, назвали й «Землю» О. Довженка.
Довженко зняв перший звуковий фільм «Іван» і був запрошений до кіностудії «Мосфільм». Конфлікти Довженка на Київській студії, особливо після постановки фільму «Іван», загострювалися. Тому митець прийняв рішення виїхати до Москви та з 1933 р. працював на «Мосфільмі».
У 1935 р. О. Довженка нагороджують орденом Леніна, а восени того ж року на екранах з’явився «оптимістичний» «Аероград». У 1939 р. вийшов на екрани «Щорс» (поставлений на Київській кіностудії). Фільм швидко став популярним, глядачеві подобались подані з гумором колоритні народні, національні характери, особливо Боженка, Трояна, Чижа…
Протягом 1941-1945 pp. О. Довженко створив низку новел: «Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись», «Хата», «Тризна» та інші. Епосом війни називають кіноповість «Україна в огні» (1943).
Олександр Довженко ще встиг написати “Поему про море”, у якій розповів про будівництво Каховської ГЕС. Мріяв зняти про це фільм, але життя Олександра Довженка обірвалося в 62 роки, 25 листопада 1956 року. Похований український митець у Москві.
“Я вмру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби, перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце й закопали його в рідну землю в Києві, десь над Дніпром, на горі”, – такий запис у своєму “Щоденнику” зробив режисер ще у 1945 році, до відвідин Нової Каховки.
І хоча заповіт Довженка, на жаль, не вдалося виконати, його творіння і спогади досі серед нас. Вони є цінним ресурсом і для істориків, адже містять дані очевидців про Другу світову війну, підрив культурних пам’яток у Києві радянськими військами, великі втрати українського народу, Нову Каховку тощо. Усе це актуальне й у нашій новітній історії.
Олександр Довженко казав, що “лише сильним дано право на безсмертя“.
Режисер таке право отримав.
