8 травня Україна і світ відзначають День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій Світовій війні (1939-1945 рр.)
Друга світова війна була переживанням фактично для кожної української родини, але власне літератури, яку ми читаємо сьогодні, залишилося не так багато. Чому? В якій ситуації українська література входила в Другу світову війну?
Це була література знекровлена. Буквально напередодні було знищено цілу когорту українських письменників і фактично через це сьогодні залишилося дуже мало текстів, написаних всередині війни, які би ми читали без якихось обмовок.
Безперечними лідерами серед авторів про Другу Світову є Олександр Довженко з його “Україна у вогні”(читати Укрліб ). Повість було написано у 1943 році, тобто у самий розпал війни. Її краще читати разом з його щоденниками 41-45 років – щоб розуміти ту драму, в якій знаходився сам письменник.
Друга постать – це Олесь Гончар з його новелістикою періоду Другої світової війни, наприклад, твір “Модри камень” (читати) . На жаль, звичні для багатьох “Прапороносці” чи “Людина і зброя” – це надто заідеологізовані тексти, і вони не дають об’єктивного погляду на події війни.
Ще одним тогочасним письменником, творчість якого вважають однією з вершин української лірики ХХ століття є Леонід Первомайський (читати). Другу світову він пройшов як воєнний кореспондент. Окрім письменницької діяльності вів радіоефіри, які дуже подобалися фронтовикам. Цікаво, що за походженням Леонід Первомайський (справжнє ім’я Ілля Гуревич) був євреєм і українська мова письма була його свідомим вибором, не таким очевидним на той час.
Щодо сучасної поезії є збірка Маріанни Кіяновської “Бабин Яр Голоси” (читати) – вона про інший вимір тих подій, і цього року отримала Шевченківську премію. Це та література, яку також дуже важливо читати, щоб зрозуміти, чим ще була Друга світова, якої для багатьох читачів можливо ще не існувало.
Документальна література часів Другої світової представлена іменами Аркадія Любченка і його “Щоденник” (читати).Він був у двадцяті роки членом угруповання “ВАПЛІТЕ”. І цей щоденник 41-45 року вийшов друком вже в еміграції. Цей текст є в чомусь дуже проникливий, надзвичайно цікавий своєю документальністю, тому що там точно і детально фіксує цей період його життя. Це історія людини, яка з приходом німецьких військ не поїхала в евакуацію. Він залишився в Харкові. Пізніше поступово просувався на захід разом з маленьким сином.
Є цінними спогади Юрія Шевельова “Я-мене-мені… (і довкруги)” (читати). Вони написані пізніше, проте цей період окупації і просування на захід в чомусь перегукується зі “Щоденником” Любченка.
Також цікавим є документальний роман (читати). Це спогади очевидця, який дитиною був у Києві і дуже детально у 60-их роках описав те, що відбувалося в нього на очах. Це досить складна для читання, але важлива література про Другу світову війну в українському контексті.
Тема війни в літературі шістдесятників та сучасників в наступному дописі.
Використано матеріали ІНТЕРНЕТ ресурсу Суспільне. Культура
