На історію бою під Крутами цікаво дивитися очима її очевидців. Наприклад – одного з наймолодших учасників бою Ігоря Лоського, сина історика і дипломата Костянтина Лоського. У січні 1918-го хлопцю заледве виповнилося 17, коли він, як учень 2-ї Українській гімназії імені Кирило-Мефодіївського товариства в Києві записався до Студентського куреня.
Настрої патріотичного піднесення, які панували в Києві серед молоді на початку 1918-го, Ігор Лоський яскраво передав у своїх спогадах «Крути». «В перших днях січня відбулося віче українського студентства, з Університету св. Володимира і ново-заснованого Українського народного університету, на якому вирішено зорганізувати Студентський курінь Січових Стрільців, до якого, під загрозою бойкоту й виключення з української студентської сім’ї, мали б вступити всі українські студенти. За прикладом студентства пішло і молодше покоління — учні Другої Української ім. Кирило-Мефодіївського братства гімназії… Директор гімназії, якого прошено на збори, після невдалої спроби одговорити своїх питомців від такого, на його погляд, нерозважного кроку, мусив, зрештою, погодитись з постановою і оголосити з рамени дирекції офіціальну перерву навчання у двох старших класах гімназії на час перебування учнів у війську. Просив лише, аби не спокушати до вступу до куреня учнів молодших класів. Правда, це помогло мало, бо кілька учнів шостого класу таки до куреня вступило». У бою під Крутами Ігоря Лоського було важко поранено. Після одужання разом з батьком працював у Міністерстві закордонних справ УНР. У 1920-му довелося перебиратися до Відня, де зблизився з В’ячеславом Липинським і засновниками Українського союзу хліборобів-державників. За рік він став студентом Українського вільного університету. Коли університет перенесли до Праги, продовжив навчання там, познайомившись із Дмитром Донцовим, Михайлом та Оленою Телігою, іншими представниками української інтелігенції.
Повертаючись до спогадів Ігоря Лоського про бій під Крутами, варто звернути увагу на згадку про сімох студентів, яким пощастило уникнути смерті. «Одного учня, сина машиніста, впізнав колега його батька, що возив більшовицького ватажка Богданова, з яким разом пиячив, і випросив у нього помилування. Інший врятувався просто завдяки тому, що, коли всіх виводили на розстріл, він спокійно пересів до поранених і заявив матросам, що «сам» Богданов обіцяв йому дарувати життя. Йому допоміг один із матросів, мабуть українець за походженням, який підтвердив фантазію про Богданова». Інших поранених перевезли до Харкова, до шпиталю, звідки їм вдалося втекти. Саме з розповідей тих, хто врятувався, і стали відомими подробиці подій, що відбувалися на станції після бою.
Сміливість та жертовність учасників бою зробила їх прикладом для майбутніх поколінь захисників України. З ними порівнюють захисників Донецького аеропорту в теперішній російсько-українській війні. Тому Героїв Крут називають першими кіборгами. На Аскольдовій могилі, на березі Дніпра, знайшли свій вічний спочинок жертви Крут.
Докладніше про історичні події битви під Крутами ви можете дізнатись з видань з фондів наукової бібліотеки – «Крути» / за ред. Осип і Надія Зінкевич, Історія України / за ред. Г.Д. Темка, Л.С. Тупчієнка; Історія України / за ред. Р.Д. Лях, В.І. Ізюмов, пізнавальними будуть статті з періодичних видань – «Подвиг під Крутами і міф про «Варяг», «Юнацтво сповнене надії», тощо.
Світлана Голодова,
за матеріалами Українського
інституту національної пам’яті
