6 січня 1938 року народився видатний український письменник і правозахисник Василь Стус, людина, що стала символом Українського Опору другої половини ХХ століття, ключовою постаттю боротьби та духовного життя доби.
Василь Стус – поет, якого важко переоцінити, адже його внесок у розвиток національної ідеї та відновлення української державності дуже важливий. У нього були незламні принципи, за які він розплатився 15 роками засудження й життям. Загинув письменник в карцері особливо суворого режиму – у ніч з 3 на 4 вересня 1985 року Україна втратила поета та правозахисника Василя Стуса.
Василь Стус – геніальний поет, який творив здебільшого у “політичних” таборах.
Вірші Василя Стуса – не просто рядки, це проникнення в глибину душі та серця поета, який залишив свій слід в історії літератури та боротьби за свободу. У його віршах відображено не лише його власні переживання та думки, а й трагічні сторінки історії України та її народу. У цих віршах звучить голос людини, яка не змирилася з неволею та тиранством, але залишилася вірною своїм ідеалам та переконанням до кінця. У 2005 році Стусу присвоєно звання Героя України.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражданням і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.
Мов лебединя, розкрилила…
Мов лебединя, розкрилила
Тонкоголосі дві руки,
Ледь теплі губи притулила
Мені до змерзлої щоки,
Сльозою темінь пронизала,
В пропасниці чи маячні
Казала щось — не доказала.
Мов на антоновім огні,
Не чув нічого і не бачив,
В останньому зусиллі зміг
Збагнути: все. Тебе я втрачу,
Ось тільки заверну за ріг.
