Лютий – місяць, багатий на ювілейні дати визначних українських поетів та письменників, відомих у всьому світі. Творчість цих людей настільки різноманітна, багатогранна та спрямована на збереження і популяризацію українських традицій, а поетичні твори настільки цікаві нашим читачам, що ми не можемо їх не згадати.

2 лютого виповнюється 210 років від дня народження українського поета, письменника, байкаря Євгена Павловича Гребінки. Євгену Гребінці належить своєрідне місце в літературі 30-40-х років ХІХ століття. Найціннішу частину його художньої спадщини становлять байки, що відіграли визначну роль у розвитку нового українського письменства. Як і деякі його сучасники, Євген Гребінка брав активну участь у літературному процесі; кращі прозові твори письменника завдяки виразній демократичній спрямованості, гуманістичним тенденціям та високохудожній цінності, написані в руслі естетики натуральної школи.

В юному віці Євгена цікавили захоплюючи історії про «старовину» його матері Надії Іванівни, що походила з давнього козацького роду Чайковських. Внаслідок цих розповідей з’являється роман «Чайковський» та повісті «Кулік», «Ніжинський полковник Золотаренко». Значний вплив на формування Гребінки як письменника мала і його активна участь у літературному житті гімназичної молоді. Відомо, що в гімназії Євген Гребінка розпочав переклад «Полтави» Олександра Пушкіна, написав кілька байок, п’єсу-одноактівку «У чужі сані не сідай», поезії. Овіяні народною мудрістю, байки в алегоричних образах засуджували несправедливість судей («Ведмежий суд», «Цап»), зажерливість та хабарництво чиновників, необмежену панську сваволю («Пшениця», «Рожа та хміль»), із співчуттям зображували безправне становище бідняків, їх мрії і надії на краще життя, вихваляли кмітливість і дотепну вдачу українського народу. В цьому сила і незгасна, невмируща життєвість творчості Євгена Гребінки.

8 лютого виповнюється 200 років від дня народження Опанаса Марковича — українського фольклориста-етнографа та громадського діяча, члена Кирило-Мефодіївського Братства.

Багато зібраних Опанасом Марковичем фольклорних та етнографічних матеріалів про Україну опублікували Амвросій Метлинський, Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, Матвій Номис тощо. Етнографічний нарис Марковича «Родинні обряди» був надрукований посмертно у 1869 році у часописі Нотатки Чернігівського губернського статистичного комітету.

Одним з найвідоміших фольклористко-етнографічних видань Марковича було «Українські приказки, прислів’я, і таке інше», видане Матвієм Номисом у Санкт-Петербурзі у 1864 році.

У лютому, як завжди, українська спільнота відзначає день народження славетної поетеси Лесі Українки. І хоч у цьому році не ювілейна дата, ми не можемо не згадати талановиту поетку, яка своєю творчістю зробила українську літературу впізнаною у всьому світі.

Українська письменниця, перекладачка, фольклористка, культурна діячка, співзасновниця літературного гуртка «Плеяда» та групи Українська соціал-демократія, у сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок України.

Писала в жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики, розвинула жанр драматичної поеми в українській літературі. Працювала в галузі фольклористики (наспівала 220 народних мелодій) і активно долучалася до процесів українського національного відродження.

Серед мистецької спадщини — збірки поезій «На крилах пісень», «Думи і мрії», «Відгуки», поеми «Давня казка», «Одно слово», драми-поеми «Кассандра», «В катакомбах», «Лісова пісня», «Камінний господар», «Бояриня» та інше.

Ознайомитися із переліченими вище творами поетів-ювілярів можна на абонементі художньої літератури наукової бібліотеки.

Тетяна Кас’янова, провідний бібліотекар
абонементу художньої літератури