Щорічно 22 червня, у день початку німецько-радянської війни, згадують всіх загиблих в боях, закатованих у фашистській неволі, померлих у тилу від голоду та поневірянь.
22 червня 1941 року, попри таємну угоду про ненапад (пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року) та тісну військово-економічну співпрацю між Німеччиною і СРСР, нацистська Німеччина атакувала радянські частини по всій лінії кордону від Балтійського до Чорного моря.
Найжорстокіша та найкривавіша війна в історії людства, що забрала десятки мільйонів життів, тривала 1418 днів. Загалом за роки Другої світової війни Україна втратили 8 мільйонів своїх громадян: 5,5 мільйона цивільних і 2,5 мільйона військових. Щодня гинуло близько 14104 людей. Кожну годину- 588, кожну хвилину -10 людей. Жахлива арифметика…
День скорботи встановлено в Україні «…з метою всенародного вшанування пам’яті синів і дочок українського народу, полеглих під час війни 1941-1945 років, їх подвигу та жертовності … на підтримку ініціативи громадських організацій ветеранів війни, праці, Збройних Сил і жертв нацистських переслідувань…» згідно з Указом Президента України «Про День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні» від 17 листопада 2000 р. № 1245/2000.
Ми пам’ятаємо. Ми сумуємо. Але чи є надія уникнути повторення подібного віроломства і насильства по відношенню до нас і наших дітей?
Вона є. Залишивши образи, ми навчилися прощати. Ми вміли прощати завжди. Прощати і не ображатися на людство за те, що воно допустило подібний хід розвитку подій. Ми навчилися любити. Любити тих, хто дорогий нам, хто поруч з нами. Любити життя, а не смерть, ненависть і агресію. Тому ми виграли тоді. Тому перемагаємо зараз. І не дай нам Бог забути про це!
Доцент кафедри ТСС АПК, к.т.н. Болтянська Н.І.
