Українська поетеса і письменниця Ліна Костенко 19 березня святкуватиме 95 років. Авторка поем “Маруся Чурай” і “Берестечко”, роману “Записки українського самашедшего”, віршів “Страшні слова, коли вони мовчать”, “Крила”, “І все на світі треба пережити” є однією із найшанованіших українських авторок.
Наукова бібліотека до ювілею підготувала відеопрезентацію, присвячену Ліні Костенко, розміщену на ютюб-каналі бібліотеки.
Завдяки їй, поезію полюбили мільйони, і складно нині знайти українця, чиє серце не торкнули афористичні, пронизливі вірші невимовної глибини та строфи з вічними сенсами. Сьогодні Ліна Костенко продовжує писати — працює над новою книжкою, в якій постане «і сподівана, і несподівана». А ще закриває мільйонні збори на армію та слідкує за всіма новинами в мережі.
Ліна Костенко народилася у 1930 році у Ржищеві. Батько поетеси, педагог і поліглот Василь Костенко самотужки опанував 12 мов і викладав у місцевій школі ледь не всі предмети. У 1936 році його як “ворога народу” засудили на 10 років концтаборів.
Писати Ліна почала в літературній студії при журналі “Дніпро”, якою опікувався Андрій Малишко, друкуватися почала в 16 років. На відмінно закінчивши школу, вступила спочатку в Київський педагогічний інститут імені Ґорького (тепер імені Михайла Драгоманова), а потім продовжила навчання в Московському літературному інституті Ґорького.
Дитинство Ліни Костенко пройшло в роки Другої світової. Вона мало розповідає про це, але в поезіях можна зустріти рядки про “балетну школу” замінованого поля та “дитинство, вбите на війні”.
Коли ж у 2022-му розпочалося повномасштабне вторгнення, Костенко несподівано з’явилася на публіці під час нагородження Орденом Почесного легіону Франції. Уперше за останні 12 років письменниця дала інтерв’ю телеканалу “Київ”, у якому розповіла, що не припиняла працювати, навіть коли під Києвом точилися бої.
“Я ж належу до покоління, яке пережило Другу світову війну. “Перший місяць, правда, не дуже писалося. Перший місяць я стежила за кожним кроком і нюансом цієї війни. А потім узяла себе в руки й почала писати, писати і все. А інші люди кожен у своїй професії робить своє”, — розповіла письменниця.
У радянські часи Ліна Костенко брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок 2011 року.
У 1967 року Ліна Костенко разом з Павлом Тичиною та Іваном Драчем номінована на Нобелівську премію з літератури.
Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського й Чернівецького університетів. Лауреатка Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»). Лауреатка Премії Антоновичів (1989, за «Сад нетанучих скульптур»). Лауреатка Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000).
Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992) і орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (березень 2000).
Відмовилася від звання Героя України: «Політичної біжутерії не ношу!»
Ліна Василівна і зараз долучається до військових зборів. У сучасній українській традиції входить у перелік найвідоміших жінок давньої та сучасної України.
Твори Ліни Костенко розміщені на сайті Бібліотеки Української Літератури Укрліб. Читайте твори видатної письменниці сучасності.
Ліна Василівна – символ незламності та сили духу для кількох поколінь українців.
Ще трохи, трохи — й зацвітуть морелі,
і облетять, як сон кореневищ.
Війна малює кров’ю акварелі.
Її палітра — попіл пожарищ.
Її пейзаж — руйновище кварталів.
Порожніх вулиць вицвіла пастель.
Хіба що десь крізь стогін з-під завалів
якийсь тюльпанчик раптом проросте.
(Нова поезії Ліни Костенко з антології «Війна 2022»)
…//…//…//…//…//…//…//…//…//…//…//…//…//…//…//…//…//…//…//…//…//…//…//…
Ми воїни. Не ледарі. Не лежні
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те.
Історії ж бо пишуть на столі.
Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.
