Іван Барба — здобувач освіти Таврійського державного агротехнологічного університету імені Дмитра Моторного. Його життєвий шлях неможливо виміряти кілометрами — це шлях вибору, відповідальності та внутрішньої сили, що відкриває глибину людської гідності.
У лютому 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, Іван не вагався жодної хвилини — добровільно став на захист Батьківщини. Не за наказом, а за покликом сумління. За його спиною були родина, троє дітей, дім і майбутнє держави.
«Мені випала доля пройти війну. Бачити те, чого нікому не побажаю. Я не вважаю себе героєм. Я — звичайна людина, яка зробила те, що мала зробити. Я батько трьох дітей, який у лютому 2022 року добровільно пішов на фронт… Бо не хотів, щоб війна постукала в двері мого дому».
Іван говорить про війну без прикрас. Для нього це не героїчний міф, а щоденна реальність, у якій страх стає постійним супутником, а кожен день — випробуванням на міцність. Проте найстрашнішим для нього була не власна загибель, а думка про майбутнє дітей.
«Війна — це бруд, кров, холод і безкінечний вибір: стояти чи впасти. І я стояв. Бо знав: якщо не я, то хто захистить моїх дітей і нашу землю? Ми втрачали друзів, тримали побратимів на руках у їхні останні хвилини. Ми воювали не за медалі — ми воювали за майбутнє своїх дітей. За Україну, якою вони мають її побачити. Найбільший страх був не за себе, а за те, що мої діти можуть вирости не вільними людьми».
Джерелом сили для Івана була не лише відповідальність і батьківська любов, а й його родина. Особливо — дружина, яка стала його надійним тилом, витримавши страх, невідомість і біль очікування.
«У найтемніші хвилини мене тримала одна людина — моя дружина. Вона була моєю опорою, моїм тилом, моєю вірою. Без неї я б не вистояв».
Повернення з війни — окреме випробування. Кожен ветеран проходить складний шлях адаптації, переосмислення цінностей і пошуку свого місця в мирному житті.
До війни Іван працював фахівцем із земельних відносин у приватному підприємстві «Каро». Після повернення він вирішив реалізувати себе у сфері агрономії. Саме в цей час на філії «Врадіївська» відкрилася відповідна вакансія, і Іван долучився до команди.
Сьогодні Іван Барба — не лише працівник аграрної галузі, а й здобувач освіти Таврійського державного агротехнологічного університету імені Дмитра Моторного.
«Повернувшись із війни, я кардинально змінив своє життя. Я вірю, що знання — це теж зброя. Зброя, яка потрібна для відбудови країни, за яку стільки людей віддали життя. Я навчаюся, щоб бути сильнішим у мирному житті, розумнішим у виборі та кориснішим для держави, яку я захищав».
Досвід Івана Барби — це нагадування про те, що боротьба за майбутнє України не завершується на фронті. Вона триває в щоденній праці, у навчанні, у турботі про родину та в пам’яті про полеглих захисників.
«Не забувайте ціну свободи. Не відвертайтесь від тих, хто повернувся з війни з невидимими ранами. І пам’ятайте тих, хто вже ніколи не повернеться. Ми живемо тому, що хтось віддав за це своє життя».
