Ми продовжуємо рубрику «Наша історія», де публікуємо цікаві факти з життя Таврійського державного агротехнологічного університету імені Дмитра Моторного.
ТДАТУ існує понад 90 років. За цей від індустріального училища він перетворився на сучасний заклад вищої освіти. Змінювалися назви, реорганізовувалися факультети і спеціальності, але, незмінним залишилося головне – якість підготовки фахівців. За більш ніж 90 років у житті Університету відбулось чимало важливих подій. А починалось все з 1932 року…
Юрій Гринчак був першим керівником закладу, який від невеличкого училища перетворився на сучасний заклад освіти З 1932 по 1937 роки йому вдалося зробити чимало. З початку Юрій Львович очолив майстерні, після чого перетворив їх на профшколу, далі був технікум, який готував трактористів реконструкторів. На цьому Гринчак не зупинився, він жив ідеєю створити перший у провінціальному Мелітополі інститут. Ця ідея була дуже доречною, адже на селі завершувався процес колективізації, була потрібна техніка для великих масивів землі, будувалися заводи сільгоспмашин, одночасно надходила і техніка із-за кордону.
Для її обслуговування були потрібні інженери і техніки. Тому, ідею створення інституту підтримали обласна і місцева влада. Однак залишалась головна проблема – відсутність фінансування. Для вирішення фінансових питань Юрій Гринчак їздив до столиці, стукав у двері чиновників. Він прагнув створити цілий комплекс – інститут плюс завод. Студенти частину дня навчаються, решту часу присвячують роботі на заводі і на землі. Це чудова практика при підготовці фахівців.
Не менш важливий факт для розвитку інституту – продаж продукції, кошти з якого можна направити на розвиток закладу освіти. В решті-решт, у Мелітополі таки з’явився великий гібрид: завод-комбінат. Офіційна назва якого – Вище технічне училище-завод ім. ОГПУ (ВТУЗ). Юрій Гринчак підтримував зв’язок зі своїми випускниками, тому коли відкрився ВТУЗ, багато з них приїхали до Мелітополя вчитися та працювати. Студентами стали моряки з Севастополя, а досвідчених викладачів Юрій Львович знайшов у Житомирі, Харкові та Києві. В подальшому багато хто з них стали професорами та доцентами.
Йшли 1932-33 голодні роки, коли вимирали села, а в містах щодня вмирали сотні людей. ВТУЗ рятував учгосп в Ейгенфельді. Кожен студент мав можливість по талонам отримати тричі на день тарілку пшоняного «кандеру» та 3-4 ложки пшеничної каші. Одного разу бухгалтер поскаржився Гринчаку, що серед студентів виявилися шахраї, які дають фальшиві талони. На що Юрій Львович відповів: «Серед наших студентів немає і не може бути шахраїв. Є голодні, які не мають грошей навіть на талони. Тому, наказую обіди давати усім студентам» Студенти дуже любили і поважали Гринчака, однак трохи боялися, як строгого керівника.
Юрій був відмінним психологом та добре розбирався в людях. Він знав кому вірити, а кому – ні, цінував людей за їх вчинки, а не за красиві слова. Сварив студентів, якщо ті були не праві, однак в образу не давав. Система «сам собі добувач» цілком виправдала себе. Дуже скоро ВТУЗ закупив собі обладнання для лабораторій та навчальні посібники. Будівля реального училища стала замалою і не відповідала потребам.
Гринчак переконав відомого столичного архітектора В.М. Дяченка взятися за проектування нового корпусу, Перше каміння в його фундамент заклав, звісно ж, директор. У 1937 році Юрія Грінчака було заарештовано як «ворога народу», розстріляно і лише у 1958 – реабілітовано за відсутністю складу злочину. Він залишив після себе сотні висококваліфікованих фахівців, сотні машин, які створили або відремонтували ці люди.
Залишив він після себе і чудову будівлю у центрі Мелітополя. На жаль, зараз там незаконно розмістився фейковий МГУ. Однак, всі ми віримо, що найближчим часом ВСУ деокупуть Мелітополь і дружня родина ТДАТУ повернеться у свої приміщення, де й надалі буде навчать висококваліфікованих фахівців.
