Кафедра суспільно-гуманітарних наук та наукова бібліотека провели ряд заходів, присвячених 150 річчю від Дня народження Лесі Українки – видатної української письменниці та громадської діячки, однієї з центральних постатей національної культури.

Відповідно до Указу Президента України від 29.01.2021 № 32/2021 та Постанови Верховної Ради України від 08.02.2018 № 2286-VIII «Про відзначення 150-річчя від дня народження Лесі Українки» кафедра суспільно-гуманітарних наук ТДАТУ долучилася до святкування 150-річчя від дня народження Лесі Українки.

Саме цій події присвячений творчий проєкт «Через любов у безсмертя», який організували та провели викладачі кафедри суспільно-гуманітарних Оксана Максимець, Людмила Шлєіна, відеомонтаж Валерій Єремєєв. Учасниками були студенти факультету АТЕ: Дар’яна Таралешко, Анастасія Шепель, Ольга Маркарова, Анна Дума, Марія Мамиченко, Анастасія Кужель спеціальність «Харчові технології», Тарас Шолуха спеціальність «Агрономія», Анна Соболь спеціальність «Геодезія та землеустрій» та студенти МТФ: Сергій Желязков та Ростислав Новосельцев спеціальність «Агроінженерія».

Україна – це особистості, які формують обличчя її історії. “Я на гору круту крем’яную буду камінь важкий підіймать. І, несучи вагу ту страшную, буду пісню веселу співать”, – ці поетичні рядки не просто метафора, а пронизлива сповідь, непорушне кредо короткого, але яскравого, мов зірковий спалах, життя видатної української письменниці Лесі Українки.

У науковій бібліотеці продовжується тиждень шани «Ти себе Українкою звала…» до 150-річчя Лесі Українки, поетеси, яку називають геніальною дочкою українського народу, красою і гордістю нації, духовним вождем української інтелігенції. Вона народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському під ім’ям Лариса Косач-Квітка.

Вогонь пісень Лесі Українки палає уже півтора століття. Це незгасимий вогонь таланту, справжнього, від Бога. Донька Прометея, як називали її, несла вогонь своїх поезій, за життя людям, несе і зараз, устами нашими, її нащадків.

На літературно-музичній годині «Хвилями життя. Поетка Леся», яка відбулась 24 лютого у читальному залі наукової бібліотеки за участю ЦКіД, звучало живе слово Лесі Українки, яке натхненно декламувала студентська молодь Університету.

На заході звучали вірші поетеси у виконанні студентів Ганни Соболь (31 ГЗ), Олександри Богинської (11 ПУ), Павла Баклажкова (21 СВ). Активну участь у заході прийняли творчі колективи ЦКіД університету. Художню прозу «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами….» чуттєво та проникливо прочитала Алія Айбетова (театральна студія МОСТ).

Прозвучав Монолог Мавки у виконанні учасників театральної студії МОСТ Олександри Мінченко (31 ЕК) та Дмитра Мищука (11АГ) (художній керівник Віталія Нікітіна). Крізь роки промовляла до нас Леся Українка, вклавши у вуста Мавки, героїні чудової «Лісової пісні», ці особливо яскраві слова, що стали пророчими для самої поетеси, яка в собі, у своєму серці несла вогонь поезії, вогонь любові. Ця тендітна жінка виявилася мужнішою за багатьох чоловіків, бо інколи мужність потрібна вже для того, щоб просто жити.

Прикрасою заходу стала пісня «Досадонька» на слова Лесі Українки у виконанні Софії Попович (21 МН) (керівник Олена Дорошенко, ЦКіД).

Всі виступи обдарованої студентської молоді тепло сприймалися глядачами та супроводжувались вдячними оплесками.
Наукова бібліотека до заходу створила мультимедійну презентацію та підготувала тематичну виставку «Завжди сучасна Леся», де представлено творчий доробок визначної української поетеси.

Надзвичайно обдарована від природи, Леся вся була складена із суцільних захоплень – чистих, світлих, благородних, високих. Патріотка Леся Українка все життя сповідувала високу національну ідею. Коли їй запропонували змінити російське підданство на австрійське (там, мовляв, значно більше демократії), поетеса відповіла: «Я, звісно, не хочу бути підданою Росії, але в такій же мірі не прагну стати підданою австрійської держави. Я б воліла бути громадянкою незалежної самостійної України».

Все життя поетеса була борцем, воїном, що викарбував на своєму щиті слова «умру – не здамся» і проголосила серед стогонів і зойків різного роду «Contra Spem Spero!» – «Без надії сподіваюся!»

І буде вічно жити Лесине слово, бо сама поетеса заповідала: «Ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмирає…»

Кафедра суспільно-гуманітарних наук;
Світлана Голодова, завідуюча відділом НБ