Війна та окупація Мелітополя вимусили нас покинути рідне місто та поїхати далеко за його межі. Не дивлячись на те, що теріторіально ми не далеко один від одного, ми все одно разом, адже кожен, у силу своїх можливостей, прискорюємо Перемогу над ворогом. Студентка групи 11 МБЕК Олександра Мінченко розповіла свою історію.
Кінець лютого змусив багатьох з нас подорослішати, вийти з зони комфорту та знайти у собі відвагу займатися корисними і відважними для України справами, попри все.
Так у лютневу середу ми ще вели звичне для себе життя, студентські будні, розваги, університетські події та навчання, а у четвер – обстріли, страх, сміливість та волонтерство. Зустрічі з друзями тепер проходили не в стінах університету, а на мітингу під автоматами чи в штабі, де кожен прагнув бути корисним. Патріотизм почавпроявлятися позицією та прийнятими рішеннями, а не активністю на святі до Дня народження Шевченка.
До 24 лютого було декілька подій, які вплинули на моє сьогодення. По-перше це День пам’яті героїв Крут – в університеті ми віддавали шану полеглим студентам, які боронили Україну від Московського війська. Тоді я замислилась над питанням «А змогла би я?». По-друге це зустріч з ветеранами АТО менше ніж за тиждень до початку повномасштабної війни. Розмова тет-а-тет с героями, деякі з яких наразі вже полеглі…
У знак пам’яті і пошани до них зараз я приймаю участь в американському гуманітарному проекті, який націлений на організацію медичної допомоги переселенцям та громадянам на деокупованих територіях. Створені мобільні медичні бригади складаються з лікаря, медичної сестри, водія та соціального працівника, позицію якого займаю я. Соціальний працівник в контексті медичної бригади виконує функції фіксації діагнозів, що визначає лікар, необхідних ліків, потреб у перенаправленні до вузьких спеціалістів та соціальної підтримки. Уподальшому це є важливими даними для донорів, які по-можливості задовольняють життєвонеобхідні потреби українців.
У роботі мені допомагає моя перша медична освіта, а тримати себе в тонусі у відрядженнях на щойно деокупованих територіях – знання основ тактичної медицини. Досвід роботи в Харківській обласні показав, що без довгої якісної медичної допомоги хронічні захворювання пацієнтів загострюються, відсутність нормальних умов життя та психологічної підтримки провокують виникнення нових захворювань, а наслідкиосколкових поранень потребують проведення складних операцій за кордоном.
В сферу діяльності гуманітарного проекту, частиною якого є я, окрім медичної допомоги входить – організація майстер класів закордонних лікарів з досвідом роботи з військовими травмами, забезпечення лікарень необхідним обладнанням, закупка генераторів та загальна підготовка до зими, а також професійна психологічна допомога постраждалим.
Наразі проєкт ведеться в Київській та Чернігівській області, Дніпропетровській і Запорізькій, ведеться підготовка по відкриттю наступного філіалу у Херсоні та області. І я всім серцем сподіваюся, що наступною зупинкою буде саме Мелітополь.
